Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

Даґ Свенссон навіть трохи розгубився, зрозумівши, що Пер-Оке Сандстрьом дуже наляканий. І це був не просто страх перед викриттям, що йому загрожувало. Це був страх за своє життя.

Розділ 10

Понеділок, 14 березня — неділя, 20 березня

Поїздки до Хольгера Пальмґрена в реабілітаційний центр під Ерставікеном громадським транспортом забирали багато часу, а кожного разу брати автомобіль напрокат було майже так само клопітно. В середині березня Лісбет Саландер вирішила купити машину, але спершу потрібно було добути місце для паркування.

Їй належало місце в гаражі під будинком на Мосебакке, але їй не хотілося, щоб машину можна було пов’язати з квартирою на Фіскарґатан. Тим часом кілька років тому вона записалася в чергу для отримання місця в гаражі при своєму старому житловому товаристві на Лундаґатан. Зателефонувавши і запитавши, до якого номера в черзі вона просунулася за цей час, Лісбет з’ясувала, що вже стоїть у списку першою і, більш того, одне вільне місце має з’явитися вже в наступному місяці! Оце пощастило! Вона зателефонувала Міммі і попросила її підписати з товариством відповідний контракт, а наступного дня пішла підшукувати собі автомобіль.

У неї вистачило б грошей навіть для того, щоб купити хоч найексклюзивніший «Ролс-ройс» або «Ферарі» кольору мандарина, але Лісбет зовсім не бажала обзаводитися предметом, що привертає до себе увагу. Тому вона відвідала двох автомобільних дилерів у Наккі і зупинила свій вибір на чотирилітній винно-червоній «Хонді» з автоматичною коробкою передач. Ціла година пішла на те, щоб переконати доведеного до відчаю завідувача магазину перевірити разом з нею всі деталі мотора. З принципу збивши ціну на кілька тисяч, Лісбет розплатилася готівкою.

Потім вона відігнала «Хонду» на Лундаґатан, заглянула до Міммі і залишила в неї запасні ключі. Вона дозволила Міммі, коли знадобиться, користуватися машиною, але тільки заздалегідь про це попереджати. Позаяк місце в гаражі мало звільнитися лише на початку наступного місяця, вони тимчасово залишили машину на вулиці.

Міммі саме збиралася на побачення з подругою, з якою вони домовилися піти в кіно. Лісбет ніколи раніше не чула про неї, але, дивлячись на яскравий макіяж Міммі та її специфічне вбрання з коміром, схожим на собачий ошийник, вирішила, що йдеться, мабуть, про чергове захоплення Міммі. Тому на питання, чи не хоче вона долучитися, Лісбет відповіла «ні» — у неї не було ані найменшого бажання опинитися в ролі третьої зайвої поряд з однією з довгоногих подружок Міммі, напевно дуже сексуальною, але в порівнянні з якою вона почуватиме себе безнадійною дурепою. Пославшись на невідкладні справи в місті, вона дійшла разом з Міммі до станції метро «Хьоторгет» і там з нею розсталася.

Лісбет попрямувала по Свеавеґен до «Он-офф» і встигла проскочити в двері магазину за дві хвилини до закриття. Там вона купила тонер для свого лазерного принтера і попросила видати їй покупку без картонної упаковки, щоб касета помістилась у неї в наплічнику.

Вийшовши з магазину, вона відчула, що зголодніла. Дійшовши до Стуреплана, Лісбет навздогад вибрала кафе «Хедон», у якому ще ніколи не бувала і навіть не чула про нього. Ще з порога вона відразу ж упізнала із спини адвоката Нільса Б’юрмана і повернула назад. Влаштувавшись коло вітрини на хіднику, вона витягла шию і почала спостерігати.

Б’юрманів вигляд не збудив у Лісбет Саландер якихось бурхливих емоцій: вона не почувала ані злості, ані страху. На її погляд, світ без нього був би кращий, але вона дозволила йому залишитися живим, тверезо розсудивши, що живий він їй корисніший. Навпроти Б’юрмана сидів чоловік; Лісбет поглянула на нього. В цей час він підвівся, і Лісбет широко розплющила очі. У голові щось клацнуло.

Він впадав в очі своїм високим зростом — не менше двох метрів — і при цьому був дуже гарної статури. У нього було невиразне обличчя, коротко стрижене біляве волосся, і загалом він мав дуже мужній вигляд.

Лісбет побачила, як білявий гігант нахилився до Б’юрмана і сказав йому кілька слів. Б’юрман кивнув, вони попрощалися за руку, і Лісбет помітила, як швидко Б’юрман сховав простягнуту руку.

«Що ти за птаха і які в тебе справи з Б’юрманом?» — подумки спитала вона незнайомця.

Швидкими кроками відійшовши од вітрини, Лісбет зупинилася перед дверима тютюнової ятки. Коли блондин вийшов з кафе «Хедон», вона уважно читала першу сторінку якоїсь газети. Опинившись на вулиці, він, не оглядаючись, повернув ліворуч і пройшов повз неї майже впритул. Вона дозволила йому відійти метрів на п’ятнадцять і лише тоді рушила слідом.

Йти довелося недалеко. Білявий гігант спустився в метро на Бірґер-Ярлсґатан і купив квиток, а потім спустився до платформи, біля якої зупинялися потяги південного напрямку (куди, до речі, треба було і їй) і сів у потяг, що йшов до Норсборґа. Біля Шлюзу він вийшов і пересів на зелену лінію у напрямку Фарста, але доїхав тільки до зупинки «Сканстулль», звідки пішки подався в кафе «Блумберґ» на Гьотґатан.

Лісбет Саландер залишилася чекати на вулиці. Вона уважно роздивилася людину, до якої підсів білявий гігант. Клац! Лісбет відразу здогадалася, що тут затівається якась темна справа. Цей чоловік мав худе обличчя, зате широке пивне черево. Волосся його було зібране в кінський хвіст, під носом красувалися світлі вуса. На ньому були чорні джинси і джинсова куртка, на ногах черевики з високими каблуками. На кисті правої руки виднілося татуювання, але Лісбет не вдалося його розгледіти. На зап’ясті він носив золотий ланцюжок і курив «Лакі страйк». Погляд його здавався засклілим, як у людини, що часто буває під кайфом. Лісбет також помітила в нього під курткою жилет і зробила висновок, що, швидше за все, він байкер.

Білявий гігант нічого не замовляв. Здавалося, він щось пояснює. Чоловік у джинсовій куртці старанно кивав, але сам нічого не говорив. Лісбет нагадала собі, що час нарешті екіпіруватися як слід і купити дистанційну підслухачку.

Не минуло й п'яти хвилин, як білявий гігант уже встав і вийшов з кафе. Лісбет заздалегідь відсунулася від входу, але він навіть не поглянув у її бік. Метрів за сорок він звернув на сходи, які вели до Алльхельгансґатан, там він підійшов до білого «Вольво» і відчинив дверці. Завівши машину, він обережно виїхав на вулицю, але Лісбет усе-таки