Право на другий шанс - Тая Смоленська
Артем їде рано вранці і дихати відразу ж стає легше. Я пам'ятаю про його обіцянку перевезти нас в інший будинок, тому весь день напружено вслухаюся до звуків навколо, чекаючи і боячись одночасно його повернення.
Вночі все по-іншому. Вночі всі межі стерті. Вночі не видно очей. Вночі в мені набагато більше сміливості. А ось зараз не знаю як в очі Артему дивитися і не думати про те, що було між нами.
Дурна я все ж. Чи варто було втікати від нього три роки тому, щоб так просто забути всі образи заради дотиків? Заради воскресіння минулого, щоб знову відчути себе жінкою в його руках? І чим я краще від Аліси тоді?
Совість повільно роз'їдає мене зсередини і мені насилу вдається втихомирити її. Хочеться швидше повернутися додому і продовжити жити колишнім життям. Розпланованим, розміреним, без несподіваних кульбітів мого серця і тремтіння тіла при вигляді колишнього чоловіка.
Коли після обіду на територію будинку заїжджає знайома машина, я вся напружуюся. Руки починають тремтіти. Бісить, що так гостро реагую на його присутність, але нічого з собою вдіяти не можу.
Ми з Анею сидимо на покривалі під тінню дерева. Навколо розкидані іграшки, поруч тарілка з фруктами і сік.
Я піднімаюся, поправляю одяг, пильно спостерігаю за тим, як Артем спритно залишає салон автомобіля, озирається на всі боки і, помітивши мене, рухається в нашу сторону.
Долоньки потіють. Я намагаюся придати виразу свого обличчя байдужості. Пульс в скронях пульсує настільки голосно, що перекриває всі інші звуки. Немов здалеку, до мене доноситься дзвінкий голосок моєї дочки, яка щось булькоче про себе.
- Привіт, - зупиняється в декількох кроках від мене Артем, ховаючи руки в кишенях.
- Зібрати речі до переїзду? - сміливо зустрічаю його погляд, переходжу до суті, розмовляю суто діловим тоном.
- Так, я все підготував. Охорона залишиться з тобою на всякий випадок.
- У мене зустріч з клієнто наступного тижня, мені потрібно в місто. Якщо твій охоронець відвезе мене туди на годину це буде безпечно?
Артем зволікає. Задумливо дивиться перед собою. Хмуриться.
- Думаю, можна організувати. Тільки попередь заздалегідь.
- Добре.
Стоїмо один навпроти одного. Мовчимо. Між нами повисла незручна пауза. Мій погляд натикається на обручку на пальці Артема і по серцю наче ножем різонуло.
- Ну, я тоді піду збиратися, - ковтаю підступивший до горла ком, беру Ганну на руки і йду в бік будинку, відчуваючи на собі пильний погляд колишнього чоловіка.
Речей у нас небагато. Пакет з іграшками і валіза з речами. Єдине що викликає проблему - дитяче ліжечко. Його привезла служба доставки, а зібрав чоловік, який працює на будівництві у Артема. Тому як перевезти його - не уявляю.
Доводиться йти шукати Артема. Він на задньому дворі, розмовляє з робочими про хід будівництва.
- Артем, - кличу його і він відразу ж відволікається від розмови і звертає на мене увагу.- Що робити з ліжечком? У новому будинку воно є?
Артем дивиться на мене з подивом, немов забув про те, що у мене є дочка.
- Його потрібно перевезти. Воно розбирається?
- Повинно, але потрібен інструмент.
- Я допоможу, - встряє в нашу розмову робочий.
- ДякуюЮ але не потрібно, я сам, - зупиняє його Артем. - Тільки викрутку мені знайдіть, а краще шуруповерт.
- Добре, зараз організуємо.
Артем розстібає кілька верхніх гудзиків на сорочці. Не тій що була на ньому вчора. Значить, встиг уже заїхати додому.
- Ходімо, Поль, подивлюся що там до чого, - киває мені і я слухняно йду за ним.
Аня грає на підлозі на килимку поки я перевіряю чи нічого не забула, Артем же ходить навколо ліжечка, намагаючись зрозуміти як його розібрати. На щастя, про наш секс він не згадує. Обидва поводимося так, наче нічого й не сталося. Якщо так і далі піде, то можна подумати, що мені все наснилося.
- Тут просто потрібно зняти частини, - підказую йому. - Тільки ніжки доведеться розкрутити.
- Ага, - глухо відгукується чоловік, скоса поглядаючи на Аню. Мене ж відвідують погані думки про те, чи варто розповідати йому про дочку.
Напевно, це погана ідея. Він розсердиться, почнеться скандал. Суд. Без варіантів. Та й як я скажу йому про це?
Знаєш, я тут народила від тебе два роки тому, але вирішила приховати цей незначний факт, адже у тебе нове життя, а я не дуже хотіла бачити який ти щасливий з Алісою?
Або можливо: я вирішила, що ти не гідний бути частиною нашої сім'ї, тому не говорила про свою вагітність?
Нісенітниця.
Слів не підібрати для такого. Та й навіщо щось міняти? Правда, якщо він не бреше і все ж розлучиться з Алісою, я швидше за все буду говорити з ним. Якщо він буде один, то це буде не так боляче - виховувати з ним доньку, бачитися, відпускати до нього Аню. Хоча я і не готова морально до цього всього.
- Ти весь цей час сама жила? - раптово уривається в мої думки голос Артема.
