Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт
Сльозинка скотилася по щоці, але дівчина швидко її стерла, присоромлена тим, що дозволила собі таку слабкість.
— Так спаплюжити дім Божий! — вигукнула Марія, коли вони рушили далі. — Невже нечестиві справді не відають честі?
— Ні, — сказала Елізабет, втупившись у краєвид за вікном карети, — тож і ми не будемо знати жалю.
Вони без пригод дісталися до оселі містера Ґардінера, де мали затриматися ще на кілька днів. Джейн бадьорилася, а тітонька, добра душа, вигадала їм стільки розваг, що Елізабет навіть не мала нагоди розпитати сестру, як їй ведеться насправді. Проте Джейн мала повернутися додому разом із нею, а вже в Лонґборні в них буде вдосталь часу, щоб наговоритися.
Елізабет ледве стримувалася, щоб не викласти сестрі приголомшливу новину про освідчення містера Дарсі. Її так вабила можливість поділитися цим із Джейн, що, якби вона знала, про що варто розповідати, а що ліпше випустити з уваги, то не змовчала б. Але вона боялася бовкнути зайвого про Бінґлі й тим лише засмутити сестру.
Розділ 39
З ШОСТОГО СХІДНОГО СЕКТОРА до Гартфордширу панянки вирушили в середині травня. Наблизившись до заїзду, де їх мав підібрати екіпаж містера Беннета, вони одразу пересвідчилися в пунктуальності візника: із вікон вітальні на горішньому поверсі визирали Кітті та Лідія. Вони вже понад годину любісінько бавили вартового, безсоромно вихваляючись, як хвацько кидають метальні зірки. Однак цим вони лише зворохобили коня, що став їхньою мішенню.
Привітавши сестер, вони урочисто підвели їх до столу, що вгинався від м’ясних страв, які традиційно пропонувала більшість заїздів, і вигукнули: — Чи ж не краса? Правда, приємний сюрприз?
— Ми вас пригощаємо, — додала Лідія, — проте мусите позичити нам грошей, бо ми тут завітали до крамнички.
Вона похвалилася обновами:
— Гляньте, в мене новий капелюшок!
Коли сестри сказали, що капелюх потворний, вона й бровою не повела: — У крамничці були й ще менш пригожі капелюшки, а я купила доброго іспанського атласу, щоб його оздобити — він буде цілком чепурний. Та й до того ж байдуже, що ми носитимемо влітку, адже солдати полишать Меритон уже за якісь два тижні.
— Як шкода! — задоволено вигукнула Елізабет, і не лише тому, що без вояків ніщо не заважатиме її сестрам вправлятися. Якщо солдатів вирішили перевести деінде, це означало, що за час її відсутності нечестивих у Гарт-фордширі поменшало.
— Вони розквартируються коло Брайтона. О, як би я хотіла, щоб батечко відвіз нас усіх туди на літо! Це буде чудова пригода — і не коштуватиме майже нічогісінько. Та й матінка, напевно, також захоче до нас приєднатися!
Тільки уявіть, яке в нас буде понуре літо, якщо лишимося тут! Навряд чи в Меритоні будуть бали!
«І справді, — подумала Елізабет, — літо без балів справить велику прикрість панночці, в якої самі бали в голові».
— А в мене для вас новини, — промовила Лідія, коли вони сіли за стіл. — О, ви нізащо не здогадаєтеся! Чудові новини, просто знамениті, і стосуються певної особи, до якої ми всі прихильні!
Джейн і Елізабет перезирнулися; кельнерові сказали, що він може йти.
— Ох уже ці ваші таємниці! — засміялася Лідія. — Мовби кельнеру не байдуже! Закладаюся, що він і гірше чув. Ну в нього й мармиза! Йолоп довговидий. Я його ледь була не зарубала — думала, зомбі. Та менше з тим. У мене звісточка про нашого милого Вікгема — занадто ласий кусник для вух кельнера. Ні з якою Мері Кінґ він не одружується, ось як! Вона поїхала до свого дядечка в Ліверпуль, назавжди поїхала. Вікгему ніщо не загрожує.
— Це Мері Кінґ не загрожує нерозважливий і нещасливий зв’язок, — виправила Елізабет.
— Дурна вона, що поїхала, якщо він їй подобався.
— Сподіваюся, жодна зі сторін не встигла душею прикипіти до іншої, — додала Джейн.
— За нього я певна. Не сумніваюся, йому вона була байдужісінька — та й кому потрібне таке чуперадло в ластовинні, без найменших талантів?
Щойно вони поїли, а старші сестри розрахувались, як подали карету; трохи помудрувавши, в ній розмістилося ціле їхнє товариство зі скринями, зброєю, пакунками й небажаним додатком — покупками Кітті та Лідії.
— О, як ми зручненько вмостилися! — вигукнула Лідія. — Як добре, що я купила капелюшок! Що б ми робили без іще однієї коробки? Влаштовуйтеся зручніше, будемо сміятися й базікати аж до самісінького дому. Та спершу розкажіть, як вам велося, відколи ви поїхали. Бачили якихось красунчиків? З кимось поженихалися? Я так сподівалася, що хоч одна з вас розживеться на чоловіка! Джейн уже скоро зватимуть старою дівкою. Подумати тільки, їй майже двадцять три! Я б від сорому раків пекла, якби не зуміла вийти заміж до двадцяти трьох! О, як тітоньці Філліпс хочеться спровадити вас заміж, ви би знали! Вона каже, що Ліззі мусила хапатися за містера Коллінза, але ми б тоді від нудьги всі перемерли. Ой, ото було б сміху, якби я вийшла заміж раніше, ніж ви! А тоді я супроводжувала б вас на балах. Тільки уявіть! У нас знаменита була забава кілька днів тому в полковника Форстера. Ми гостювали в нього цілий день, а місіс Форстер пообіцяла увечері танці — до речі, місіс Форстер і я нерозлийвода! — тож вона запросила сестер Гаррінґтон, але Геріет нездужала, тож довелося Пен їхати самій...
Елізабет вихопила катану й відрубала Лідії голову. Та скотилася у відкриту коробку для капелюшка.
Інші завмерли, приголомшені й безмовні, а кров, що юшила з Лідіїної шиї, заливала їм сукні. Елізабет вклала меча назад у піхви й майже ґречно промовила:
— Прошу пробачити, мені просто не стало сил терпіти її базікання.
Щоправда, коли вона знову звела погляд на Лідію, то з подивом відзначила, що голова й досі на місці.
— Я аж
