Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн

Зворотне заклинання я читала так швидко, що сама не була впевнена в правильності вимовляння слів, але все ж таки спокійно видихнула, ледве вискочивши з підвалу. Оглянула себе магічним зором і без сил сповзла по стіні на підлогу коридору.

- Фух, - погодився з моїм станом Геррі. - Обійшлося?

- Начебто так, - я поклала руки на зігнуті коліна й уткнулася в них чолом. - Точніше поки що обійшлося. Прокляття більше не на мені, але воно ще в академії. Поняття не маю, як приховати його від цієї міс Залії.

- Може її ректор загризе? - припустив Геррі, почавши чистити крильце. Я навіть голову підвела, скептично глянувши на нього:

– Що за дивні фантазії?

– Фантазії? - звірятко так обурився, що ледве не завалився на бік, прийнявши незручне становище. - Ти просто не бачила нашого знайомого у момент, коли він знайшов мертвого стража. Очі почервоніли не гірше, ніж у того демона з прокляття! Я вже думав, що кошмар продовжується і зараз він на нас накинеться!

– Це часткова трансформація, – пояснила я.

У мене теж вперше волосся дибки встало, коли зустріла Крайта в подібному вигляді. Геррі завжди ходив зі мною до шпиталю, але частіше волів спати в моїх речах або сидіти на кухні, розважаючи колег, поки я працювала, тому того разу побачив Ірму та її чоловіка вже після пологів, коли демон заспокоївся.

– Дісталася демонам від далеких предків, – продовжила я пояснення. - Самі вони віддають перевагу назві «бойова форма», але вона не зовсім правильна. Дуже часто в такий стан демони входять через сильні емоції, не багато хто розвиває здатність трансформуватися за бажанням, але, дійсно, у такому вигляді демонічна енергія зміцнює тіло і сильно концентрується, додаючи сили, спритності та швидкості реакції.

- Пам'ятаю, ти колись говорила про це, але не думав, що наживо це виглядає так страшно.

– На те вона й названа бойовою формою.

- Доречніше було б лячною формою назвати, - пирхнув Геррі, забираючись до мене на плече. - Не знаю як щодо бійки, але втікати одразу захотілося. Ідемо до кімнати, Ель?

- Спочатку я хочу зайти в бібліотеку і взяти кілька книг, - я втомлено піднялася з місця, обтрусила костюм і поплелася у бік потрібного мені приміщення. Почувала я себе абсолютно вичавленою, немов разом із прокляттям струсила з себе всі сили.

У бібліотеці нікого не виявилося, а двері були відчинені. Я не стала шукати місцеву робітницю, попрямувавши уздовж стелажів. Де тут який відділ я чудово пам'ятала. У Годамн мало що змінювалося з часом.

- Ель, - подав голос Геррі, бадьоро перебираючи лапками по дерев'яних поличках. - А може спробуємо розповісти ректорові про Йозефа?

– Що? Навіщо? - я стрепенулась і зупинилася, здивовано дивлячись на звірка. Він плюхнувся на свій хвіст, і зніяковіло розвів лапки убік:

- Розумієш, коли ти вночі відключилася, ми з демоном трохи побалакали. Правда, потім і я заснув, ніби мене хтось приспав навмисне.

- Побалакали? - я незрозуміло подивилася на Геррі. - Це говорить той, хто завжди був категорично налаштований проти демонів?

- Ну а що мені було робити? - обурився компаньйон. - Він не міг залишити тебе в несвідомому стані, збирався навіть викликати цілителя, але я сказав, що ти впораєшся сама. Нам не варто залучати незнайомих людей.

- Це правильно, - зітхнула я. - Але про що ви там все ж таки спілкувалися?

- Я трохи поскаржився на те, що у нас не залишилося грошей, - скромно повідомив Геррі, і йому тут же дістався від мене осудливий погляд.

- То ось чому він потягнув мене до салону пані Тессі?

- Я ні на чому не наполягав, - компаньйон скинув лапки в примирливому жесті.

- Що ти ще розповів? - Зітхнула я, рушивши далі вздовж стелажу. Злитися на Геррі я не вміла, він навіть дурниці робив з невинним виглядом і виключно з добрих намірів, зовсім як дитина.

– Нічого секретного не розповідав. Дорайн запитав, де ми раніше жили, чи є в тебе родичі в околицях, чому вирішили переїхати в Хаол.

– І що ти відповів на останнє? - я знову скосила очі на звірка, який зацікавився однією з книг і тепер принюхувався до корінця. Він відповів не обертаючись:

- Сказав, що тобі треба було змінити обстановку та спробувати себе у новій професії.

- Непогано, - змушена була погодитись.

- Але, на мою думку, він мені не повірив, - підлив ложку мухоморного відвару в бочку лимонної настоянки Геррі. Я невдоволено скривилася, але відразу відволіклася, виявивши поглядом потрібний мені фоліант. Тим часом Геррі продовжував: - Я теж не промах, Ель, коли зрозумів, що викручуватися в розмові з цим демоном складно - засипав його своїми питаннями. І знаєш, що?

- М? - я слухала неуважно, відкривши книгу і пробігаючи очима по змісту в пошуках потрібної мені теми. Відповідь компаньйона змусила мої очі завмерти, а погляд розфокусуватися:

- Судячи з усього, містер ат Рогад має наречену.

– Що? - мені здалося ніби я не дочула. Хоча, мабуть, Геррі не правильно зрозумів. Та й взагалі, чому мене раптом так зачепила ця інформація?

- Наречена, - впевнено повторив звір. - Спочатку я спитав про його батька. Адже Ліззі казала, що там якась шишка. Він справді сановник, і стосунки у них натягнуті, судячи з сухої відповіді ректора, майже не спілкуються, хоча Дорайн начебто відповідальний за якусь сімейну справу, яку батько передав йому перед тим, як піти з головою в політику. Причину через яку вони посварилися з батьком, він не розкривав, а ось на моє запитання про наречену демон загадково посміхнувся і заявив, що «офіційно одна зазначена». Це — цитата.

- Зрозуміло, - відповіла тихо, закриваючи книгу. Здається, потрібна мені інформація в ній є, почитаю в кімнаті. Тепер варто зазирнути до сусіднього відділення. Різко розвернувшись, я попрямувала туди, по дорозі намагаючись розібратися в тому, чому думки в голові раптом сплуталися, стали сірими й важкими.

- Ель! - здивовано вигукнув Геррі, кинувшись за мною. Він зістрибнув з полиці, розправив крильця і ​​спланував мені на плече, спитавши: — Ти куди так побігла?