Долина богів. Історії з Кремнієвої долини - Олександра Вулфа
У Кремнієвій долині фраза «змінити світ» стала кліше. Проте останніми роками вона перетворилася на «змінити вид», хоча ніхто не може промовити цей рядок аж так часто, щоб перетворити його на кліше. Адже те, чим вони займалися, було перетворенням ідеї зміни того, що означає бути людиною, на систему виміру.
Не так було в Нью-Йорку. Там впливові люди трималися того, що століттями робило людей людьми. Успішні менеджери хедж-фондів перетворювали таунхауси П’ятої авеню на стародавні палаци, купували роялі, які вони бачили у своїх фантастичних візіях про розкішне життя олігархів, як-от останній очільник Salomon Brothers Джон Ґутфройнд, який одного разу затягнув шестиметрову норвезьку ялинку до своєї квартири через балконні двері. Вони їздили на довгі вікенди полювати на куріпок до Англії, навіть якщо в дитинстві проводили суботи в Short Hills Mall[29] у передмісті Нью-Джерсі. Це було ретробагатство, відгомін того, що визнавалося людським у минулому столітті.
У всій країні це століття вважалося вчорашнім днем, уже не кажучи про минуле. Кому потрібні птахи? Що за відсталість — літати через океан, щоб постріляти куріпок у кумедних і незручних костюмах. У Затоці переймалися проблемами людської еволюції, а наступним кроком передбачався дедалі реалістичніший буквальний шлюб людини з машиною. Вищі амбіції й мету мали інші: не купувати найдорожчі будинки, автомобілі або яхти й не ходити на найпрестижніші вечірки, а перевести людський вид на вищий рівень.
Звісно, запрошення на вечірки вони теж хотіли. Проте на початку 2016 року їх нарешті полюбила преса. Тепер Шона Паркера, Ілона Маска та Леррі Пейджа не лише запрошували, а й благали відвідати такі престижні події, як оскарівську вечірку Vanity Fair та бал Costume Institute Ball, організований редакторкою Vogue Анною Вінтур у Музеї мистецтва Метрополітен у Нью-Йорку. (О, і чи не могли б ви також зробити пожертву?) Тож із цим було все гаразд. Тепер можна зосередитися на вищих матеріях.
Вйо! Час для підриву, трансгресії та реінжинірингу — себе й цілого людства. Хоч деякі боги Кремнієвої долини вважали поліпшення виду своєю засадничою метою, вони не могли говорити про це вголос. Натомість їхні посіпаки мусили працювати над цим за допомогою таємних проектів або надійних організацій, де про це можна було говорити. Для Університету сингулярності сингулярність була не просто близькою, а неуникною. Рей Курцвейл був їхнім королем. Він став для них культом.
Курцвейл вважав, що люди з часом залишатимуться молодими, зупинившись в ідеальному віці приблизно 30 років на століття. Він припускав, що таке життя може набриднути, тож виправдовував цей феномен тим, що з неминучим радикальним подовженням життя настане радикальне розширення життя за допомогою нових досвідів, знання, музики та літератури. Штучний інтелект дасть нам змогу опанувати своє життя за допомогою нескінченно великих можливостей, що триватимуть вічно. На випадок, якщо ви загинете в автомобільній аварії, у вас уже буде бекап вашого розуму й тіла, тож вас можна відтворити. Це не жарт! У такий спосіб, на його думку, ми завжди мали би більше варіантів. Він вважав, що не смерть надає життю значення, а культура, творчість, музика та наука: «Смерть перериває науку».
Готуючись до цієї події, він підходить до свого тіла як до складної машини, ковтаючи 250 таблеток на день, раз на тиждень приймаючи через крапельницю в лабораторії гормональні препарати й щодня п’ючи зелений чай літрами. 2013 року 67-річний винахідник переїхав ближче до епіцентру технологічної активності. Він покинув свій дім у бостонському передмісті Ньютон, особняк із картинами Марка Шаґала й голограмами Чеширських котів на стінах, і вирушив до Кремнієвої долини працювати в Google. Діяльність Курцвейла там не була таємницею, але таємницею було те, як він планував створити для людства новий неокортекс. Він сподівався до 2045 року залити людський мозок у пам’ять комп’ютера й розширити його за допомогою технологій, щоби, зрештою, люди й комп’ютери злилися воєдино. Саме тоді людський інтелект збільшиться у мільярд разів завдяки високим технологіям розширення мозку.
Станом на 2015 рік він працював технічним директором, передусім навчаючи машини розуміти те, що науковці називають «природною» мовою. Комп’ютери все ніяк не ставали ліпшими за людей у розумінні контексту питань і мовлення. Вони могли сканувати слова в статті й 56% часу з’ясовувати, що Барак Обама — президент США, тоді як людина прочитає статтю і майже напевне дійде цього висновку. Курцвейл розробляв програмне забезпечення, яке дало б комп’ютерам змогу розуміти мову радше концептуально, ніж просто за ключовими словами. Це була короткотермінова мета — створення ліпшої, більш дискурсивної пошукової функції в Google.
Утім, винахідник творив щось немислиме й раніше. Почнімо з того, що він винайшов першу читальну машину для незрячих, яка перетворювали слова на звуки. Проте по-справжньому його зробили відомим його бестселери «Епоха одухотворених машин. Коли комп’ютери переженуть людський інтелект» (2000) і «Сингулярність близько» (2005). У книжці «Як створити розум. Таємницю людської думки розкрито», опублікованій 2012 року, він описав, як побудувати синтетичне розширення мозку, яке можна під’єднати до хмари. На його думку, настане день, коли наноботи мандруватимуть капілярами нашого мозку й ці комп’ютери завбільшки з еритроцит приєднуватимуться до хмари так само, як айфони.
Перед публікацією книжки «Як створити розум» Курцвейл зустрівся з CEO компанії Google Леррі Пейджем, щоби подарувати йому примірник і спробувати переконати того інвестувати в компанію, яку він хотів створити, з огляду ідей своєї книжки. Пейдж зацікавився, але натомість переконав Курцвейла почати проект у Google, користуючись з ресурсів компанії та водночас зберігаючи незалежний статус. (Відтоді Google продовжує спорудження справжньої лабораторії штучного інтелекту, найнявши дослідника штучного інтелекту Джеффрі Гінтона. 2014 року Google придбав британську компанію DeepMind Technologies, перейменувавши її на Google DeepMind, що для побудови алгоритмів поєднує техніку машинного навчання та нейробіологію. Однак Google, певна річ, шляк трафив, коли Курцвейл уголос заговорив про свої ідеї: компанія бажала відокремити їх від місії та цілей Google. Не приведи Господь кинути тінь на власні прагнення компанії, що точно не передбачали
