Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз

Нулен сів. Його маленькі очі нерухомо втупилися в одну точку, а обличчя перекосилося.

— Облиш жарти, Феннере, — сказав він. — Мені вони не подобаються.

Той попростував до дверей.

— Я хочу побачити Глорію, — наголосив. — То де можу її знайти?

Нулен хитнув головою.

— Ти цього не зробиш. Лише спробуй — і матимеш купу неприємностей.

— Невже? Гаразд, я не бачитимуся з нею, але скажу тобі, що зроблю. За годину я повернуся з кількома копами та ордером на її арешт.

Нулен хмикнув:

— У тебе на неї нічого нема.

— Звісно ж, нема — хіба що замах на вбивство. А що таке вбивство у ваших колах — так, дурниці!

Нулен міцно стиснув пухлі ручки, і його жирне обличчя позеленіло.

— Про що це ти варнякаєш? — запитав крізь зуби.

Феннер попрямував до дверей.

— Невдовзі дізнаєшся. У мене нема часу гратися з тобою. Або я побачу Глорію зараз, або вже у в'язниці — мені начхати, де саме.

При світлі настільної лампи Нуленове обличчя аж вилискувало від поту. Він видавив із себе:

— Нагорі, останні двері направо.

Детектив, виходячи, кинув:

— Я там довго не затримаюся, тож залишайся тут.

Знайшовши потрібні двері, натиснув ручку й увійшов.

Глорія схопилася з крісла, страшенно збліднувши та від здивування роззявивши рота.

Феннер зачинив за собою двері та обперся об одвірок.

— Не завдавай собі клопоту знімати панчохи, — попередив він. — Ми з тобою трохи побалакаємо — оце й усе.

Вона знову впала у крісло.

— Не зараз, — сказала, і голос її звучав напружено. — Вже пізно... Хочу спати... І втомлена. Я попередила там унизу, щоб мене не турбували.

Феннер вибрав собі стілець навпроти неї і сів. Збив капелюха на потилицю й поліз рукою в кишеню за сигаретами. Простягнув їй пачку.

Глорія вигукнула:

— Забирайся звідси! Іди геть! Не маю бажання...

Феннер спокійно намацав сигарету й засунув пачку знову в кишеню. І так само спокійно сказав:

— Закрий рота!

Неквапно запалив, випустивши хмарку диму в стелю.

— Зараз ми з тобою трохи побалакаємо. Спочатку говоритиму я; потім — ти.

Вона демонстративно підвелася з крісла і попрямувала до дверей, але Феннер наздогнав її, ухопив за руку і розвернув до себе. Жінка нерозважливо спробувала уп'ятися гострими нігтями йому в обличчя, але він перехопив зап'ястя й затиснув її долоні в своїй; іншою навідліг вліпив ляпаса. Чотири червоні смуги проступили на щоці Глорії, а вона спромоглася лиш охнути.

Він відпустив її руки і грубо відштовхнув од себе.

— Сядь і не дзявкай!

Жінка слухняно сіла, тримаючись рукою за щоку. І просичала:

— Ти ще пошкодуєш за скоєне!

Феннер умостився на стільці так зручно, що він аж скрипнув.

— Це ти так вважаєш, — сказав, позіхнувши. — Дозволь оповісти тобі маленьку історію. Це — оповідка про нехорошу маленьку дівчинку та китайця. Вона тобі сподобається.

Глорія стиснула кулаки, й поклала їх на коліна.

— Припини! Я знаю все, що ти хочеш сказати! І не бажаю цього слухати!

Детектив тим часом продовжував:

— Для тебе не існувало нікого, крім Чанга. Він здавався тобі усім. Коли Карлос його вбив, життя для тебе скінчилося. Ніщо вже не мало значення. Ти жила лише для того, аби поквитатися з Карлосом, який відібрав у тебе єдине, що хоч трохи прикрашало твоє жахливе життя. А саме так і було; еге ж?

Вона затулила обличчя руками, і, здригнувшись, проказала:

— Так.

— Ви з Тейлером ненадовго поїхали в Нью-Йорк. Але ти не змогла розлучитися з Чангом навіть на тих кілька днів. Отож, твій китаєць прибув і зустрівся з тобою, коли Тейлер був чимось зайнятий. Карлос вислав услід двох своїх кубинців: ті вистежили і вбили Чанга. Це також правда, чи не так?

— Вони увірвалися вночі, коли ми були разом, — зізналася Глорія. Голос її звучав безбарвно. — Один з них тримав мене, поки інший перерізав Чангові горло. Я бачила все на власні очі. Вони ще сказали: якщо він пручатиметься, то вб'ють і мене. Отож, Чанг просто ліг на ліжко й дозволив тому огидному кубинцеві перерізати собі горлянку. Він ще примудрився посміхнутися мені, коли вони це робили з ним. О, Боже, якби ти бачив те все! І спостерігав, як спокійно лежав Чанг, коли кубинець схилявся над ним. І зафіксував раптовий вираз жаху та болю в ту останню мить! Я нічого не могла вдіяти, але заприсяглася, що помщуся Карлосові: знищу все, що будь-коли належало йому.

Феннер знову позіхнув. Почувався геть утомленим.

— Ти погана дівчинка, — констатував. — І я не можу тобі співчувати, бо ти завжди думала лише про себе. Якби лише захотіла, то давно б помстилася — навіть якщо б також загинула. Одначе тобі не вистачає мужності втратити те, що маєш. Отож, ти сплітала складні плани, як не втратити Тейлора й водночас спекатися Карлоса.

Глорія почала плакати.

Детектив вів далі:

— Поки усе це тягнулося, Тейлер знайшов собі нову лялечку, бо був також далеко не святим. Тейлор зустрів дівчину на ім'я Ліндсей. Можливо, це сталося на одній з вечірок. Ліндсей йому сподобалась, і він умовив її поїхати до себе. Знав, що на той момент тебе в будинку нема, тому й запросив. Лише здогадуюся, що було далі, — це ти мені можеш розповісти. Там він на неї накинувся, чи не так? Ще й користуючись тими своїми звичайними штучками... різками, тобто.

Глорія продовжувала плакати.

— Отож, він перестарався, й дівчина померла. Коли після вбивства Чанга ти повернулася, то побачила, що Тейлор з трупом на руках метушиться в кімнаті. Це ж було так?

— Так.

Вона приклала носовичок до очей, розхитуючись туди-сюди на стільці.

— Отож, ти побачила, що Ліндсей мертва; до того ж, уся побита й порізана. А тепер, крихітко, твоя черга розповідати. Ну ж бо, кажи! То що ти тоді зробила?

Глорія прошепотіла:

— Ти й так усе знаєш — навіщо питаєш?

— Але чому ти прийшла до мене?

— Я чула про тебе. І подумала: ось шанс врятувати Гаррі й покінчити з Карлосом! Подейкували, що ти крутий хлопець і ні перед чим не зупинишся в розслідуванні. Тож одягла чорну перуку, дістала скромний одяг і прийшла до тебе. Я вважала, якщо ти....

— Ти прийшла до мене