Не кохай мене - Ольга Джокер

Рая сумно посміхається і дістає з духовки рум'яний пиріг.

- Я тоді повернулася додому, у квартирі стояла моторошна тиша. Ні дитини, ні коханої людини, яку я сама відштовхнула. Нікого. Я одна. Згорнувшись калачиком, я лежала на дивані і розуміла, що якщо не зберуся, то назавжди втрачу Антона. Я запитувала себе: чи готова я так просто відпустити людину, яка пройшла зі мною вогонь, воду та мідні труби? Чи готова перестати боротися? Адже якщо по-справжньому любиш, то боротимешся за стосунки щохвилини! Любов — це не стан війни, але вічний бій, який триває все свідоме життя. А життя воно довге і періодами складне. Але ж головне правило закоханих ніколи не опускати руки. І не відпускати тих, хто дорогий серцю.

***
Час, що залишився, ми проводимо з користю. Снідаємо, після чого вирушаємо на стайню, де працює Антон. Ярослав все намагається всунути мені милиці, але я вперто відмовляюся. Іду самостійно, не приймаю допомоги. Не скаржуся і не видаю жодної емоції, навіть коли ламаюся та втомлююся.

Після обіду ми прощаємось із родичами Ярослава та їдемо у сторону міста. Дорога назад проходить легше і швидше, незважаючи на те, що в салоні щільно наелектризоване повітря, яке тисне на нерви.

Списавшись із мамою, я обіцяю їй, що скоро буду. Всю дорогу геть начисто ігнорую погляди Ярослава, хоча мені до чортиків цікаво: він згадує про те, що ми робили вночі? Так, це була я, далеко не Міла. Можливо, не настільки сексуальна та приваблива.

Яр обіцяє забрати мене після зустрічі з мамою, незважаючи на всі мої протести. Перебувати поруч із ним складно. І чим рідше я це робитиму, тим мені буде простіше. Але наскільки це можливо в умовах спільного проживання?

Мама спізнюється на півгодини, тож я встигаю купити новий телефон. Такий самий, як був у мене раніше.Займаю столик у кафе, дістаю старий мобільний та переношу з нього всю потрібну інформацію. Батько спізнюється, я починаю нудьгувати. Від чого робити пишу Жеке, але та зайнята і мені доводиться відкрити соціальні мережі.

На екрані виринає аватарка Міли. Вона виклала кілька нових сторіс. Я заходжу на її сторінку і, кусаючи губи, розмірковую, як краще вчинити. Подивитися, чим вона займалася вчора? Чи краще не варто бередити собі душу?

Перше сторіс - букет розкішних білих троянд. Коли я бачу його, то мимоволі зчіплю зуби. Від кого квіти навіть гадати не хочу, хоч на підкірці сидить думка, що вони від Ярослава.

Я впевнено намагаюся закрити перегляд, але випадково надсилаю реакцію на фотографію Міли! Боже мій! Боже, що я наробила? Сподіваюся, вона нізащо не здогадається, що це запасна сторінка дружини Ярослава!

Недовго подумавши, я натискаю на кнопку і відписуюсь від сторінки Радміли. Про всяк випадок ще й блокую її!