Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки - Наталія Володимирівна Сняданко
– Не всі, але багато, – я вирішила не давати йому розслабитися, адже невідомо, яка несподіванка виявиться наступною і як зреагує на неї нетренована аристократична психіка наймолодшого нащадка аристократичного роду фон Драхенфельдів.
Але я недооцінила його. Герман дуже швидко збагнув, що дійсність, яка його оточує, не можна сприймати серйозно, треба бавитися у все це, ніби в захоплюючу гру. І гра ця йому страшенно сподобалася.
– Я ще ніколи не приймав душ із відра, – захоплено ділився він по телефону своїми першими враженнями з мамою.
Не знаю, що уявила собі після цього фрау фон Драхенфельд, але моїй мамі було незручно за невлаштований побут, який довелося відчути на власній шкірі першому баронові, який побував у темному і заставленому старенькими меблями помешканні, що в Німеччині давно потрапило б «на межу капітального ремонту» або стало б квартирою-музеєм на зразок нашого «Шевченківського гаю».
«Так жили, а в багатьох поселеннях живуть і досі народності західних українців», – розповідала б екскурсовод і демонструвала б особливо допитливим туристам ручну м'ясорубку виробництва 1955 року. Тому, хто вгадає призначення пристрою, повертаються кошти за екскурсію.
Так от, моїй мамі було страшенно незручно за відсутність теплої води, внаслідок чого й виникала необхідність приймати душ «з відра», тобто поливатися водою, нагрітою на газовій плитці. Германові сподобалася ця розвага. Щоправда, вже на третій день гріти воду йому набридло, тож він ставав під холодний душ і жодного разу не поскаржився на дискомфорт.
Намагаючись справити приємне враження на моїх рідних, Герман із порога висловив старанно підготоване в дорозі: «Добрий день!», чим приємно здивував батьків, але аж ніяк не бабцю, яка сприйняла цей факт цілком спокійно і відразу ж по-родинному обцілувала майбутнього зятя: «Лапочка ж ти наша, і говорить по-нашому вже научився. Молодець, так і надо, і всім їм, фашистам, з тебе прімєр би брать, а то приїжджають, і не поймеш, шо вони там белькочуть. А цей, бач який хароший, з порога – «Добрий день». Молодець, молодець, сразу видно, шо молодець».
Герман трохи розгубився від такої кількості незрозумілих слів, звернених до нього з твердим переконанням, що він одразу ж защебече у відповідь полтавським діалектом.
– Я не ферштеєн, – спробував він зупинити мою бабцю, але її не так легко було збити з пантелику.
– Нічо, нічо, за пару днів заферштеєш, ти способний, зразу видно. Бачиш, такий молодий, а вже в очках, значить, читаєш багато. Ну, а раз читаєш, то і понімать скоро начнеш. Не бєспокойся.
Уже на другий день Герман звик до бабциних монологів і навіть час від часу намагався реагувати на них, чуючи знайомі слова. Найважче йому було звикнути до режиму харчування, який бабця для нього встановила. Щогодини вона гріла йому тарілку манної каші, вареники, налисники або картоплю, мовчки ставила тарілку перед ним, давала в руки виделку або ложку і сідала навпроти, примовляючи:
– Їж, їж, нічого я не хочу чуть, шо не голодний. Мужчина – він всєгда голодний, їж, їж.
У перші дні я не відпускала Германа нікуди самого і всюди супроводжувала його. Але вже на третій день він виявив бажання самостійно з'їздити до міста. І таки з'їздив, незважаючи на сильний опір бабці і решти родини.
– Стільки вражень, як за ці кілька годин, вдома у мене не назбирується за рік, – захоплено розповідав він, повернувшись додому. – Щойно я сів у трамвай, як він загорівся, тобто тільки трохи почав диміти, і сильно смерділо. У нас би вже почалася паніка, люди вискакували б через вікна, приїхала б аварійна служба, а тут, крім мене, взагалі ніхто не звернув уваги, всі сиділи спокійно, ми доїхали до кінцевої зупинки, я вийшов разом з усіма, а трамвай поїхав далі, за ним волочився невеликий шлейф диму. Одна бабця в трамваї намагалася віддати мені якусь книгу, а коли я подякував їй німецькою, вона злякано відсахнулася і пересіла подалі від мене. Старі люди у вас досі бояться німців?»
Львів зустрів нас наскільки міг привітно: цілими днями безперестанку йшов дощ, температура була надто високою для січня і надто мокрою для всіх решта пір року, крім дощу з неба намагалася опуститися на землю якась землисто-сіра каша, яка вважається тут снігом. Але опуститися їй не вдавалося, надто висока для січня температура асфальту ще в повітрі розтоплювала «сніг», і ми розносили цю кашу старовинними вулицями та площами, менш старовинними, але не менш понищеними трамваями. Розносили бруківкою, асфальтованими вулицями і доносили частину у вигляді твердих закам'янілостей до власних осель, де цей бруд наштовхувався нарешті на гідний опір маминої любові до чистоти і був методично знищуваний.
Львів'яни давно звикли до такої погоди, і частина з них тішилася, що «слава Богу, немає морозу, не слизько», а інша, навпаки, нарікала – «хоч би трохи сніг полежав, бо не буде врожаю». Але загалом усі були якщо не задоволені, то цілком спокійні, і Германові не залишалося нічого іншого, як розділити цей загальний спокій. Так він і зробив, але вже на третій день нашого з ним перебування у Львові раптом з'ясувалося, що його незвиклі до українського болота білі штани з якісної дорогої тканини якщо не повністю змінили свій колір, то принаймні мають такий вигляд, у якому нащадок баронського роду, який себе поважає, не з'явиться помежи люди, навіть якщо то будуть представники найбільш відсталої і затурканої у світі нації. А такою, безумовно, не можна вважати українців.
Штани однозначно треба було прати, і то була б не проблема, якби не прикра несподіванка. Ці штани виявилися єдиними, які Герман взяв із собою. Тричі старанно обстеживши вміст його величезної валізи, ми знайшли там наступне: автовідповідач, Біблію в перекладі Мартіна Лютера, 1000-сторінкову працю під назвою «Порівняльне мовознавство праіндоєвропейської мовної сім'ї», 100 сторінок якої присвячені порівняльному аспекту старослов'янської мови і похідних від неї мов південної, східної і західної груп, з якої Герман і почав своє вивчення української мови, 4 томи творів Шекспіра мовою оригіналу, англо-французький словник, 4 банки шампуню ємністю 1 л кожна, 5 зубних щіток, 2 махрові рушники, плавки, окуляри від сонця, звукопоглинаючі тампони для затикання вух, 2 томи творів Андреаса Ґриффіуса і 2 праці з теорії німецької барокової поезії, багато пачок із одноразовими хустинками, 2 пари трусів і засіб від тарганів. Це було все.
Навіть якщо за допомогою духовки та праски і вдасться висушити штани Германа за рекордно короткий термін, днів зо два йому