Клуб: їх таємниці vs твоє життя - Джулія Ромуш
- Розслабся, дитинко, - Крісті поводилася дуже дружньо і це трохи насторожувало.
Мені не дуже подобалося, коли до мене торкалися чужі люди, а ця дівчина те і справа, що постукувала мене по плечу, скорочуючи й без того мізерний особистий простір. Це вже починало дратувати. Їй-богу, ще пару таких ляпанців і я сама її лясну!
- Я і не напружувалася, - мій голос прозвучав луною. Легше сказати, ніж зробити. Особливо сильно я напружилася після того, як з натовпу охоронців зі зброєю відокремився величезний мужик без руки... Гей, скасування, відведіть мене назад додому!
- Це Хав'єр, - кивнула в його бік Крісті, коли ми вже вийшли з машини й нас почали перевіряти металошукачами. Крісті приязно представила мені шафу величезних розмірів і почала з ним про щось приязно щебетати, поки я намагалася впоратися з первинним шоком. В голові сиділо лише одне питання: Господи, куди я потрапила?
Надалі навіть це здалося мені квіточками, тому що буркнувши Хав'єру щось на кшталт "приємно познайомитися", я обернулася назад і подивилася на мужика, який обшукував мене. Краще б я цього не робила...
Своїм зовнішнім виглядом цей чоловік довів мій тривожний стан до безмежної межі, його очі приховувала пов'язка, як у піратів. Навіть не дивлячись на те, що навчаючись у медичному університеті, я давно побачила всю патологічну і не дуже жесть, яка творилася з тілом людини, в той момент я зрозуміла одне - моя психіка не була готова до таких поворотів. Занадто грізними й серйозними здавалися ці мужики, а такі наслідки у них явно були не від того, що вони розлютили бездомне кошеня.
Все інше відбувалося як у тумані. Мене провели на величезну територію клубу, який являв собою маєток, розташований у глибині парку, прихований від сторонніх поглядів. Будівля виглядала монументально і більше нагадувала середньовічний замок величезних розмірів, в якому сиділи лицарі. На мене все це справило таке враження, що я схаменулася лише тоді, коли мене привели до заступника директора.
Чоловік років сорока, який представився як Ернандо, розповів мені про обов'язки. Дивно, але при всьому цьому виявилося, що від мене нічого особливого не потрібно. Потрібно було стежити за персоналом, і для цього мені видали теки з інформацією, яку мені варто було вивчити.
Проаналізувавши сказане, я прийшла до висновку, що це не особливо відрізнялося від роботи адміністратора ресторану і трохи розслабилася. Значить, дуже складно бути не повинно.
Потім мені розповіли про масажні кабінети, у яких не повинно було відбуватися нічого крім масажу. І все ж чоловік говорив так, що у мене склалося враження, що саме в цих кімнатах заборонено інтим будь-якого плану, із-за чого, звичайно, у мене виникли питання про інтимні послуги в цьому закладі в принципі.
Ернандо відразу побачив тривогу в моїх очах та поспішив запевнити, що інтимні послуги тут дозволені тільки між парами, які приїхали разом або подружжю. Але для цього є спеціально відведені кімнати. Звичайно, я не повірила у все це, але в моєму договорі було прописано, що відносини на території клубу з його працівниками або гостями заборонені аж до звільнення і величезного штрафу і це хоч якось мене заспокоїло.
У контракті було багато пунктів про те, як себе треба поводити, і деякі ніби були взяті з фільму і перефразовані. Ви ж пам'ятаєте "Перше правило Бійцівського клубу - ніхто не знає про бійцівський клуб" і все в такому ключі...
Повна прихованість, стовідсоткова анонімність, ніхто нічого не повинен дізнатися, рот потрібно було тримати на замку, а за всі промахи накладалися величезні штрафи. Судячи з запропонованої зарплати, яка явно не відповідала заявленим вимогам, у цьому закладі левову частку окладу становив "відсоток за мовчання". І я була на це згодна, рівно до тих пір, поки не побачила, що тут відбувалося...
Сподобалося мені це місце спочатку? Однозначно ні, але й інших варіантів, де платили зарплату щотижня з дивовижною кількістю нулів, у мене теж не було.
Після того, як був підписаний договір, мене приголомшили звісткою про те, що тепер у мене буде особистий водій, який буде відвозити мене додому і забирати після занять, щоб відвезти на роботу. А у цієї конторки, виявляється, був ґрунтовний підхід до працівників.
І як у наслідку виявилося, той самий чоловік, який любив приміряти на себе образ пірата, і став моїм водієм. І поки він відвозив мене додому, упродовж всієї дороги я старанно відводила погляд і сподівалася, що він був всього лише затятим шанувальником Джека Горобця.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно