Українська література » » Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз

Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз

---
Читаємо онлайн Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз
близько двох годин, відколи ті обоє пішли. Жінка продовжувала нагадувати собі, що Феннел попереджав: робота може тривати й чотири години. Тепер вона шкодувала, що не пішла з ними: довге очікування діяло їй на нерви.

Тоді вона почула тихий стукіт. Гадаючи, що це Ґеррі, швидко перетнула вітальню й відчинила двері. Перед жінкою стояв зулус, бовваніючи над нею, наче вежа. У світлі ламп сяяла його чорна шкіра й виблискував клинок асегая.

Ґея потамувала крик і квапливо відступила назад, притиснувши долоню до рота. Зулус зиркнув на неї схожими на вологі камені очицями.

— Ви підете зі мною, — буркнув він і відступив убік.

— Чого ви хочете? — хрипким від шоку голосом запитала Ґея.

— Пан хоче вас... Ідіть!

Жінка завагалась. «Отже, Ґеррі мав рацію, — подумала вона. — Ми потрапили в пастку». Вона досі отямлювалася від шоку. Не залишалося нічого, окрім як підкоритися, тому жінка вийшла у коридор, високо піднявши голову.

Вістрям асегая зулус вказав на подвійні двері в дальньому кінці коридору.

Вона знала: намагатися тікати — марно, тому просто ступала коридором у супроводі зулуса.

Коли Ґея нарешті дійшла до подвійних дверей, ті прочинилися автоматично. Не дивлячись на зулуса, вона зайшла до Каленберґового кабінету. Її сєрце шалено гупало, а горло — пересохло.

У дальньому кінці просторої кімнати за столом сидів Каленберґ, затиснувши між пальцями цигарку. Гінденбурґ прилаштувався поруч.

— О, міс Десмонд, — сказав господар, підвівши погляд. — Прошу, заходьте і складіть мені компанію. Я дивлюся дещо дуже цікаве.

Обійшовши стіл, жінка побачила маленький увімкнений монітор. Каленберґ вказав на стілець поруч зі своїм, з іншого боку від Гінденбурґа, який не зводив із Ґеї пильного погляду.

— Сідайте і погляньте на це.

Вона сіла, склавши руки на колінах, й подивилася на увімкнений екран. Її серце ледь не обірвалося, коли вона побачила Феннела, що стояв навколішки перед дверима музею.

— Гадаю, він справді зламує мій чудовий замок, — сказав Каленберґ. — А виробники запевняли, що ніхто на таке не здатен.

Раптом Феннел сів навпочіпки.

— Я зробив це! — вигукнув він. Його трішки приглушений голос доволі чітко долинав із колонки.

Тоді на екрані з’явився Ґеррі.

— У вас розумний друг, — сказав Каленберґ. Хоча голос у нього залишався спокійним, очі гнівно виблискували. — Я не вірив, що йому це вдасться, але, як самі бачите, таки вдалося.

Ґея промовчала.

— Зазвичай ми знерухомлюємо ліфт, — продовжував Каленберґ, відкинувшись на стільці. Його погляд прикипів до екрана. — Однак мені було цікаво побачити, чи зможе цей мастак зламати замок. Доведеться серйозно поговорити з виробниками. Це нікуди не годиться.

Вони дивились, як Феннел і Ґеррі заходять до музею. Коли Каленберґ простягнув руку вперед і натиснув на кнопку на моніторі, кут зображення змінився.

— Мені не хотілося тривожити ваших друзів, тож я не вмикав цієї камери, доки вони не переконалися, що вона не працює, — не вгавав Каленберґ. — Тепер вони всередині і, боюся, здивовані та розчаровані.

На екрані з’явилися двоє чоловіків, що витріщалися на п’єдестал в освітленій ніші.

Ґея почула Феннелові слова:

— Що таке?

Нахилившись уперед, Каленберґ вимкнув екран.

— Вони будуть тут за кілька хвилин, міс Десмонд, — сказав він, тоді витягнув золотий портсигар і запропонував його Ґеї. — Цигарку?

— Дякую, — Ґея взяла цигарку й дозволила мільйонерові запалити її.

— До речі, а як поживає містер Шалік?

Якщо він прагнув заскочити її зненацька, то лишився розчарованим. Вираз її обличчя не змінився, коли вона мовила:

— Востаннє, коли ми бачилися, у нього начебто все було добре.

— Він і досі займається жалюгідним дрібним шахрайством?

— Щиро кажучи, не знаю. Містер Шалік завжди видається дуже зайнятим, але я й гадки не маю, чим він займається.

— Час уже зупинити його назавжди, — спалахи в очах Каленберґа нагадали жінці слова Ґеррі — цей чоловік несповна розуму. — Він перетворюється на клопіт.

— Гадаєте? А я думала, він завдає не більше клопоту, ніж інші, — спокійно відповіла Ґея. — Зрештою, містере Каленберґ, хіба ви не одного поля ягоди?

Очі Каленберґа трішки звузилися.

— Чому ви так сказали, міс Десмонд?

— Містер Так розповідав, що всі вироби у вашому музеї — оригінали. Не дуже мені віриться, щоби влада Флоренції продала вам панель Гіберті чи Давида Берніні. Я сама знаю, що перстень Борджіа ви вкрали. Ви такий самісінький клопіт для кураторів різних музеїв, як і містер Шалік — для вас.

Каленберґ усміхнувся.

— Так, визнаю, все у моєму музеї крадене, але на це є причина. Я люблю прекрасні речі. Я потребую краси. Та в мене забагато справ, аби відвідувати Європу, тож я радше триматиму прекрасне тут, щоб насолоджуватися ним, коли маю до того натхнення. А всі інтриги Шаліка спрямовані на гроші, не на красу. Він живе для грошей, а я — для краси. І я маю намір його зупинити.

— Так, йому потрібні гроші, — сказала Ґея. — У вас же їх хоч греблю гати. Хтозна, може, і ви були б, як містер Шалік, якби не мали грошей.

Каленберґ загасив цигарку. Жінка бачила, що йому вартує великих зусиль стримувати гнів.

— А ви смілива жінка, міс Десмонд. Я певен, містерові Шаліку полестило б, що ви його захищаєте.

— Я не захищаю його. Лише кажу, що не бачу різниці між ним і вами, — спокійно відповіла Ґея.

Цієї миті двері прочинилися і в кабінет зайшли Ґеррі й Феннел.

Четверо зулусів застигли у дверях, звернувши погляди до Каленберґа. Мільйонер відпустив їх помахом руки. Вони відступили назад, і двері зачинилися.

— Заходьте, джентльмени, й сідайте, — сказав Каленберґ, махнувши рукою на стільці навпроти стола. — Як бачите, міс Десмонд уже приєдналася до мене.

Ґеррі підійшов до стільця і сів, але Феннел лишився стояти на місці, люто зиркаючи на Каленберґа.

— Прошу, сідайте, містере Феннел, — спокійно сказав Каленберґ. — Дозвольте привітати вас. Я гадав, що відчинити двері до мого музею неможливо, а вам таке вдалося. Це — досягнення.

— Можете обійтися без усіх цих лестощів! — гарикнув Феннел. — Ми прийшли по перстень, не змогли його забрати, а тепер хочемо вшитися звідси до біса, і ви нас не зупините!

— Звісно, ви підете, — сказав Каленберґ, — але нам треба спочатку дещо обговорити.

— Я нічого не обговорюватиму з тобою! — зірвався Феннел.

Відгуки про книгу Стерв'ятник - птах терплячий - Джеймс Хедлі Чейз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: