Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

— Ви збожеволіли!.. — Робертс побілів і відразу забув про дочку. — Значить, провал!

— Так, і вже, мабуть, давно! — розгублено усміхнувся Білліджер. — Не розумію, сер, де був ваш славнозвісний нюх! Усі останні повідомлення Горелла виявились підробленими… Ми з вами листувалися з працівниками державної безпеки!

— Що повідомляє Горелл?

Робертс гарячково намагався уявити собі розміри катастрофи. Чи позбувся Горелл переслідувачів, прибувши на Афанасіївський? А що, як і ця точка вже під наглядом? Тоді — повний провал! Можливо, навіть ще один міжнародний скандал!

— Він просить переслати повий комплект документів на інше ім'я і новий комплект апаратури. Перший довелось покинути при відступі. Він наполягає на п'ятнадцятому варіанті.

— Ай-ай-ай… — переривчасто зітхнув Робертс і взявся за серце. — Це нікуди не годиться, Білліджер! Не можна було втрачати апаратуру…

— Якщо так трапилось, значить у Горелла не було іншого виходу! — знизав плечима Білліджер. — І я особисто думаю, що п'ятнадцятий варіант найбільш прийнятний у даних умовах!

— Почекайте, почекайте, Білліджер! — роздратовано сказав Робертс. — Треба поміркувати! Треба терміново зв'язатись із керівництвом. Самотужки вирішувати це питання я не можу…

— Я гадаю, що керівництво буде дуже невдоволене вами! — зловтішно зауважив Білліджер. — Адже це ваш провал! Горелл завжди все виконує якнайточніше. Виходить так, начебто ми з вами перешкодили його роботі! Так, так! — повторив Білліджер, помітивши рух протесту в Робертса. — Запевняю вас, у керівництва буде саме такий погляд на це!

— Так… Там, дома, їм все здасться надзвичайно простим! — злобно сказав Робертс, вмикаючи лампу на письмовому столі. — Я б теж непогано керував операціями — звідти!

— Ні, сер! Якщо ми з вами сьогодні повідомимо про наш великий промах, — з насолодою сказав Білліджер, — боюсь, що вам уже ніколи не доведеться керувати!

— Як ви сказали? — грубо перебив Робертс, відводячи погляд від співбесідника. — Він просить документи, гроші і апаратуру? П'ятнадцятий варіант? Ну що ж! — з тяжким зітханням погодився Робертс. — Зараз я подзвоню в лікарню, узнаю, як Белла, і почнемо готувати операцію. Займіться документами, Білліджер! А по-вашому, точка на Афанасіївському надійна? — улесливо спитав Робертс, кладучи руку на важіль телефону.

— Я нікому не вірю! — жовчно відповів Білліджер уже біля дверей… — Хіба надійна грязюка, через яку іноді доводиться йти? Вона неминуча в сиру погоду і тільки… Передайте моє щире співчуття вашій дочці і дружині!

Робертс мовчки кивнув і почав набирати номер чергового лікаря.

— Як я з'ясував, — доповідав Смирнову капітан Берестов, — хазяйка квартири у Великому Афанасіївському, Аделіна Савеліївна Прейс, ніде не працює. Її чоловік, інженер-будівельник, прописаний на іншу адресу, на Покровці…

— Чоловік зв'язаний з промисловим будівництвом? — швидко спитав Смирнов.

— Ні, спеціаліст по дачних котеджах. Сім'я Аделіни Савеліївни складається з дочки-студентки і старухи, хатньої робітниці, яка живе з ними близько сорока років.

— Товаришу Берестов, у вашій групі підібрались хороші, чесні люди! — трохи стривоженим тоном почав Смирнов. — Це я знаю! — продовжував він. — Але все-таки поговоріть окремо з кожним із своїх людей. Нехай зрозуміють, яка відповідальність лягає зараз на наші плечі! Наступає найважчий момент операції!

— Ми це розуміємо, товаришу полковник! — кивнув Берестов.

— Окремо з кожним поговоріть! — наполягав Смирнов. — Помилитись нам зараз не можна!

— Так, це вірно! — погодився Берестов! — Гарасиме Миколайовичу, як Захаров себе почуває?

— Погано з Захаровим, капітане! — похмуро сказав Смирнов. — Ніж у цього негідника був отруєний. Кров весь час переливають, а користі ніякої. Гасне.

— А… хлопчик не заговорив?

— Ні. Погані, погані справи, Берестов. Коли б можна було таких, як Горелл, зразу ізолювати, як скажених собак!

— Ще б пак! — зітхнув Берестов.

— А от возимось! — із злістю підхопив Смирнов. — Візьмемо — теж не легше, доведеться копатись у всій погані, яку зібрав негідник за довге життя!

— Товаришу полковник, дочка у Прейс користується авторитетом в інституті… Дані загалом позитивні. І хлопчина до них ходить, друг її, комсомолець. З матір'ю в неї незгода.

— Ні вже, товаришу капітан, давайте будемо на себе надіятись! — незадоволено перебив Смирнов. — Основне зараз — гнучкість і твердість. От зумійте поєднати дві такі якості! А все-таки ви впевнені, що він прийшов на Афанасіївський саме тому, що ви проявили гнучкість?

— Аякже, товаришу полковник! — ображено відповів Берестов. — Хіба ж він собі ворог?

— Ну, ну! Я розумію, вам важко. Але завдання здійсниме! Пам'ятаєте, товаришу Берестов, після нападу на Захарова він же майже дві доби вас не відчував! Хіба ви тоді якось особливо працювали? Ні, злі були на нього за товариша! Ось ви тепер, як комуніст, як командир, допоможіть кожному з своїх людей відчути, що це за птиця Горелл! Адже одним тільки розумом жити не можна, капітане! Без палкого серця немає чекіста! Згадайте Фелікса Едмундовича!

Така розмова відбулась між Смирновим і капітаном Берестовим приблизно опівдні.

А ввечері, о сьомій годині, капітан Берестов подзвонив полковникові і голосом, який зривався від злості і хвилювання, повідомив, що Горелл арештований.

— Що? — ахнув Смирнов, трохи не впустивши трубки. — Яким чином?

— Арештований охороною військового об'єкта тридцять чотири! — все ще ніяк не віддихаючись, повідомив Берестов. — Арештований при спробі фотографувати підходи до об'єкта.

— Що за нісенітниця? — пробурмотів Смирнов. — І ви нічого не змогли зробити?

— Не було можливості, товаришу полковник! — винувато, але в цілому твердо признався Берестов. — Вони на нього, як шуліки, налетіли із схованок! Робітники зібрались, дуже обурювались… Загалом обстановка для нас склалась дуже несприятлива. Так що чекайте, скоро прибудемо до вас!

— Досадно! — похитав головою генерал, вислухавши повідомлення полковника. — Можливо, погулявши ще тижнів зо два, він би нам ще дещо розкрив! А так що ж ми виграли? Одну точку на Великому Афанасіївському? Малувато! Тепер, звичайно, нічого не зробиш, доведеться починати відкрите слідство. І, головне, Робертса не піймали на гарячому! Хоч і є докази, а вони — майстри відпиратись, їх треба за руку! Слухайте, Гарасиме Миколайовичу, якого дідька його понесло до об'єкта тридцять чотири?

— Сам гадаю! —