Українська література » » Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

---
Читаємо онлайн Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний

— Стой! — крикнув один з москалів — Іванов, перебігши шлях, і вхопив коня за удила. Кінь став.

У Максима мороз побіг поза спиною... "Що ж це воно буде?" — думав він, та й одійшов убік подивитися. Другий москаль, Євпраксєєв, підступив до купця.

— Здорово, купец! А что, брат, за товар везёшь?

— А ты — што? Што тьі, что я тебе стану ответ давать? Поди прочь!.. — Та й устав з саней.

— Глаза имеешь, сам видишь! — одказав Євпраксеев.

— Да вижу, что — салдат... Но чево тебе нужна?

— А вот чево, купец, вот ты товар везёшь; а у тебя ево и без ефтаво многа...

— Ну-у?..

— Да ты лошадь понукай, а не меня!.. Так вот видишь ли: у тебя товару многа, а у салдата ничево... у салдата, сам знаешь — и душа казенная... Пажертвуй, что твоя милость, на солдатское житье-бьггье!

— А ты откелева — такой?

— Да уж откелева — не тебе знать... Мы просим... Дашь, за твое здоровье выпьет брат-солдат; а не дашь, не надо — проваливай!

— Проваливай? Ишь ты какой вострый! А ты бы так и сказал... а то, вишь, лошадь астанавливает, словно вор какой...

— Да ведь тебя, барада, не астанави, — обізвався з-перед коня Іванов, — ты нашево брата и слушать не станешь, вот что!

— Дашь, спрашиваю? — приставав Євпраксєєв.

— Во-на! — одмовив купець, показуючи кулака.

— Ну, бог с табой! Пусти ево, брат, — промовив до Іванова Євпраксєєв.

Той пустив коня. Підійшов до них і Максим та разом і потягли лісом. Купець пильно дивився вслід їм і щось думав. А це як скрикне:

— І-ій, ты? слышь?.. как тебя?..

— А што? — питає Євпраксєєв, повернувшись до купця.

— Возвратись!

— Да чаво? поезжай себе!

— Возвратись, гаварю!

Москалі гуртом вернулися.

— Вот вам, братцьі, красненькая... вспомяните раба божия Парамонта, — промовив купець, подаючи до рук десятирубльову бумажку.

— Спасибо, купец. Не забудем. Парамонта, говоришь?

— Парамонта, братцы! Парамонта!

— Ну, прощай. Счастливаго пути!

— Пращайте, братцы. А далече идете?

— Да на села.

— На побывку?

— На побывку.

— Помоги вам бог!

— Спасибо. Прощай, батюшка!

Розійшлися. Купець поїхав у город; москалі пішли далі шляхом. Максим дивувався. "Узяв би ти в нашій стороні! —думав він. — Мабуть би, чорта спік..."

— А добрий, братця, купець, — обернувся він з словом до товаришів.

— Что, брат!.. Купец, брат, — свой челаек. Он сам знает нуясду солдатскую, — всегда пособит... Вот — барин, брат! О, то вострый, шельма! У таво просьбой не возьмешь: дух разве вишиби... ну, тогда так!

Отак, розмовляючи між собою, йшли заробітчани бором. Уже до півночі добиралося, як вони входили в село, та прямо до шинку. Там ще світилося. Чутно було: п'яними голосами тоненько бородачі виводили "Лучинушку".

Заробітчани ввійшли в шинок, поскидали з плечей клунки, посідали вряд на лаві.

— А дай-ка, хозяин, три касушки служиламу брату... Ево косточки разагреть, — промовив Іванов до шинкаря.

— А пошто я дам?

— Как пошто?

— А по то: деньги есть?

— На што те деньги? Разве ты с миру не надрал? Небось — никаво в кабаке не было!..

— Ну, дак што?.. были... спасиба, заходют добрые люди!

— А то: ани вот и внесли свою копеечку на солдатскую долю, — обізвався Євпраксєєв.

— Как бы не так? Держи карман!

— Да уж верна!

— Да, верна... Только вот теперь народ что-то забаловался: водки мало пьет.

— Ну, не ври!

— Как же? Стану те врать...

— Ну-ну! давай... полна те!

— Да што тьі?.. Давай деньги, вот те и сказ!.. у меня, вишь, водка не своя — купленая.

— А мне-то что за дело, что купленая?.. Ты с миру надерёшь... А солдату где взять? Ты знаешь: солдат — казённый челаек!..

— Филиппыч! а, Филиппыч! — кричить на шинкаря один з п'яних кацапів, — дай уж им... право-дело, дай! Люблю солдата... Солдат, брат, казенный челаек... Не ровен час, завтра все найдём... Вон, сказывают, турка-шельма царя-батюшки не слушает... Дай!

— А ты, что ли, мне заплатишь?

— Будет — заплачу... Дай!

— Как же? С тебя твоих не выдерешь, а ты ещо и за других!..

— Да што тьі, не веришь на слово доброму челаеку? барада ты казлиная! — крикнув Євпраксєєв і сунувся до бороди.

— Да ты барадьі не трожь! — одказав, одпихаючи його руку, шинкар. — Сам бы насил, да, небось сбрили...

— Стал бы я твоим казлиным атродьем свае благородное лицо марать!!

— Да ты-то што такое?

— Разве не видишь? мироед ты одакой! Разве не видишь, кто я?

— Да видно, што солдат. Ну, а што?

— Как, ну?.. Ты знаешь, что такое солдат? Солдат за тебя, дурака, грудь сваю под неприятельские пули подставляет... кровь сваю проливает... Вот што солдат!

Такі слова розжалобили всю п'яну беседу.

— Терёха? а, Терёха! А правду ведь солдат говорит... У-ух какую правду... Солдат — это, брат, — беда! Солдат... это, брат, казёнцый челаек, слуга царский... Это не то, что мы с тобой! Он, брат, сваю грудь под неприятельские пули подставляет, кровь за нас проливает!

Тєрьоха, як видно, лизнув уже й геть-то, бо посоловілими очима мутно тільки дивився на свого товариша, хитаючи з боку на бік головою, а слова не здужав вимовити.

Другі кацапи й собі підняли голос за москалів: давай шинкаря лаяти, ганьбувати; страхали, що більше в його ні чарки горілки не вип'ють. Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, — тільки почервонів та знай оддимався та гладив рукою свою широку та густу бороду.

— Да што, братцы, на ево сматреть? — крикнув Євпраксєєв до п'яниць. — Тащи, кали так, целое ведро! — Та й кинувся за перегородку до бочки.

— Толька тронь — убью! —заричав, зціпивши зуби, шинкар і вхопив здоровенний обрубок у руки, замахнувся... П'яниці підскочили, вихопили з рук обрубок.

— Дак ты ещо на жизнь маю посягаешь, барада ты казлиная?! — закричав Євпраксєєв, уплутавши п'ятірню в шинкареву бороду... Шинкар у крик.

Скачати книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний
Відгуки про книгу Хіба ревуть воли, як ясла повні? - Панас Мирний (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: