Вітчим для падчерки - Віта Кросс

25

Глава 25. Елізабет.

Я обережно потягнула руку, вивільняючись з полону містера Мітчелла, щоб не навести Елізу на непотрібні думки. Правда зробила це без великого бажання. Мені було приємно, що він захистив мене. Чужа людина встала на мою сторону. Може бути я навіть не проти такого вітчима? Хоча кому я брешу? Я б дуже хотіла, щоб Кевін був поруч, але тільки не в якості майбутнього родича.

Після того, як Еліза з Дженні пішли наверх, я відчула як мене хтось тягне за край футболки. Опустила очі і посміхнулася.

 - Привіт, ми ще не знайомі, я - Люсі.

 - А я Еллі. Приємно познайомитися, Люсі.

 - А ти вмієш робити слайми?

 - У мене є один перевірений рецепт, хочеш зробимо завтра?  

Блакитні очі заблищали, видаючи збудження і Люсі активно закивала головою.  

 - А у нас вийде?  

 - Спробуємо. Якщо ні, збігаю ще за клеєм, і будемо тренуватися далі, поки не будемо задоволені результатом.

 - Ураааа! Кевіне, можна?

Ох вже ці оченята наче в кота з мультика про Шрека. Прийом, який діє на сто процентів.

Містер Мітчелл суворо глянув на дівчинку, при цьому ніжно поплескавши її по голові.

 - Якщо ти зараз же не підеш спати, то буде не можна.

 - Пішла, не гнівайся, - Люсі поспішила до східців, але раптом зупинилася і обернулася, - я впоралася з роллю? – маленькі оченята хитро заблищали.

Кевін посміхнувся, і його обличчя потепліло.  

 - П'ятдесят баксів твої, акторко.

Підморгнувши йому, дівчинка залишила нас наодинці. І ось настав той момент, якого я так боялася. Незручність. Містер Мітчелл однозначно не забув про те, що я намагалася його поцілувати вчора. Щоки запекло від сорому. Поки вчора алкоголь панував у крові, було не так незручно перед ним. Дорослим чоловіком, до якого я сама полізла.

 - Які п'ятдесят баксів?  

Запитала, щоб зайняти чимось то незручну паузу. Кевін дивився на мене уважно, немов забирався поглядом всередину голови і бачив все моє збентеження.  

 - Я попросив Люсі вивести Дженні з себе.

 - Навіщо? - щиро не розуміючи, насупилася я.

 - Коли людина на емоціях, вона показує істинну себе. І сьогодні я все побачив.

 Треба ж. А містер Мітчелл виявляється серйозно взявся за нашу сім'ю. Я навіть посміхнулася злегка. А дівчинка і правда молодець. Я б не здогадалася. Гарну він собі напарницю вибрав. Їй би під прикриттям працювати.

 - І що ви збираєтеся робити? Не одружитеся на Елізі тільки через те, що Дженні не вміє себе поводити?  

Не знаю яку відповідь я хотіла почути. Напевно саме ту, що він передумав одружуватися, тоді б проблема вирішилася сама собою, але чоловік негативно кивнув головою.  

 - Я поки ще нічого не вирішив. Тільки намагаюся дізнатися більше майбутню сім'ю.  

Сім'ю ... чому це слово віддається дивним болем у грудях? Мені не хочеться бути його «сім'єю». Розумію, що це буде складно і від цього навіть дихати стає важко.  

 - Ну, вас ще багато здивує, - тихо кажу я, і роблю крок до сходів. Хочу до себе в кімнату, тому що знаходитися поряд з цим чоловіком подібно до того, як ходити по розжареному вугіллю. Небезпечно, боляче, але дуже хочеться. А брехати йому - ні. Треба б зізнатися в тому, що мені вчора розповіла Еліза, але зараз не самий відповідний час і місце, та й не вирішила я все ще як правильніше вчинити. Занадто багато на кону, - На добраніч, містере Мітчелл, - роблю єдине, що зараз в моїй владі - збігаю.  

Кевін піднімається слідом за мною на другий поверх. Я відчуваю буквально кожен його крок за спиною. Моє тіло вібрує від напруги. Іду по м'якому килиму до своєї кімнати, а коли доходжу, чоловічий голос раптом запитує:

 - Скажи, у тебе із цим Ноа серйозно?  

Кевін виглядає стриманим , рука в кишені чорних брюк, а верхні гудзики сорочки розстебнуті, відкриваючи моїм очам вид на міцну шию і рідке волосся на грудях. Відводжу погляд.  

 - Поки що не знаю. Це було наше перше побачення, - даю чесну відповідь, - але він хороший.  

 - Тобі подобається?  

Знизую плечима, тому що Ноа дійсно нормальний хлопець.

 - Так.

 Знову зустрічаюся очима із Кевіном і не дихаю. Настільки темний у нього став погляд і чомусь небезпечний.  

 - На добраніч, крихітко Ель.  

Розвертається і важкої ходою відправляється в гостьову кімнату, розташування якої йому напевно встигли показати, поки я була із Ноа. Моє серце тільки зараз починає битися. Так голосно і чітко, що його удари доставляють майже фізичний дискомфорт. Як він мене назвав? Крихітка Ель?  

Заходжу в кімнату і падаю на ліжко. Дивне прізвисько. Не батьківське. Ось зовсім ані крапельки не батьківське. Його "крихітка" звучить у вухах як збудлива музика, і ось вже другий вечір поспіль я відчуваю, як тіло зводить приємним теплом. Крихітка ....

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно