Пастка для бабія - Валентина Бродська
Кізяк виконавши прохання директорки теж приєднався до колег.
Після перегляду Василь Васильович звернувся до одного з них:
— Так, охоронця мені з-під землі дістати і привезти сюди. Дізнатися, де та посилка, що він мав доставити. Треба пробити номери телефонів на які дзвонила Марго. Тільки, який в неї номер? Що там у відео? Телефон потерпілого в ремонті? Але він якось з нею зв’язався, що вона прийшла?— Пані, не підкажете, як потерпілий міг подзвонити злочинниці, якщо в нього немає телефону?
— Може збрехав, що нема? — зауважив наш слідчий.
— Мабуть, через месенджер, який крім телефону часто встановлюють на комп’ютер? Може на робочому комп’ютері є щось? — промовила я, допиваючи чай.
— Треба перевірити! Так, Кізяк і Самійло! Їдете з панянками до потерпілого в офіс. Глушко, на тобі всі камери біля будинку Тарновського! Може, де Марго засвітиться. Бабчук! Бери підмогу і дуйте по охоронця. Чекаю вас всіх тут з результатами!
Микита Романович став напрочуд ввічливим, ну зовсім інша людина. Ми сіли всі у мою автівку і поїхали до офісу. Тут нам пощастило двічі. Перше везіння, що Аліночка вже пішла додому, а друге — на робочому комп'ютері Тарновського був встановлений Вайбер. Микита Романович швидко передав номер "Каті" у відділок на опрацювання. Його колега переписав вхідні-вихідні за останній період, а ще попросив записи з камер за декілька днів до і після нападу для дослідження. Ми зробили йому копію і попрощалися. Щоб прискорити роботу, Інна Петрівна за рахунок компанії визвала слідчим таксі.
Була вже восьма година вечора, страшенно хотілося додому, але я не наважувалася про це сказати. Директорка, мабуть, відчула мій стан.
— Знаєш, Софіє, поїдемо до Дениса завтра зранку. Вже пізно, збирайся додому.
— Дякую, Інно Петрівно! Може вас підвезти?
— Ні, я чоловіка почекаю. Він написав, що вже їде.
Я добралася додому без сил. Добре, що Марія Павлівна погодилася забрати Матвійчика до себе на декілька днів, адже вона його любить, мов рідного онука.
Я нашвидкоруч повечеряла і завалилася спати.
