Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
Лісбет ще більше скривила рот в усмішці і раптом відчула, як серце її переповнилося давно забутим теплом.
— Ти добе спавилася. — «Ти добре справилася», — сказав він, показуючи на її одяг.
Вона кивнула:
— Я чудово справляюся!
— Як тоі нови пікун? — «Як тобі новий опікун?»
Хольгер Пальмґрен помітив, як спохмурніла Лісбет. Губи її трохи стиснулися, але вона відповіла з незворушним виглядом:
— Він нічого… Я знаю, як з ним поводитися.
Брови Пальмґрена запитливо звелися. Лісбет обвела поглядом їдальню і змінила тему:
— Як давно ти тут?
Пальмґрен не був дурнем. Він переніс удар, він заледве говорив і втратив координацію рухів, але інтелект його не постраждав, і внутрішнім чуттям він одразу ж уловив у тоні Лісбет Саландер фальш. За ті роки, що вони були знайомі, він зрозумів, що вона ніколи не бреше йому прямо, але в той же час не завжди буває цілком відверта. Її спосіб приховування правди полягав у тому, щоб відвернути його увагу. З новим опікуном безумовно щось було не так, і Хольгера Пальмґрена це зовсім не здивувало.
Раптом він відчув напад розкаяння. Скільки разів він говорив собі, що треба б якось зв’язатися з колегою Нільсом Б’юрманом і поцікавитися, як справи Лісбет Саландер, але щоразу відкладав! І чому він не зайнявся питанням про її недієздатність, поки ще був її опікуном? Та тому, що егоїстично хотів зберегти з нею контакт. Він полюбив це чортове проблемне дівчисько, як рідну доньку, якої в нього ніколи не було, і хотів зберегти ці стосунки. Крім того, йому, старому шкарбуну з притулку для інвалідів, який заледве справляється з тим, щоб розстебнути в туалеті штани, було дуже складно і важко почати таку справу. А зараз він почував себе так, ніби підвів Лісбет Саландер. «Але вона виживе в будь-яких умовах, — подумав колишній адвокат. — Вона найнепотопельніша особа з усіх, кого я коли-небудь зустрічав».
— Сст.
— Не зрозуміла.
— Суд.
— Суд? Про що це ти?
— Tea відмнити рішшеня по твою неієдатніі…
Хольгер Пальмґрен весь почервонів, обличчя його перекосилося від марного зусилля вимовити потрібне слово. Лісбет поклала долоню на його руку й обережно її потиснула:
— Не… турбуйся за мене, Хольгере! У мене вже є план, як найближчим часом позбутися статусу недієздатної. Це зараз не твій клопіт. Але цілком може бути, що мені ще знадобиться твоя допомога. Добре? Ти погодишся бути моїм адвокатом, якщо мені це знадобиться?
Він заперечливо похитав головою:
— Натто стаий! — Він постукав кісточками пальців по столу. — Стаий дуень.
— Звичайно, ти бісів старий дурень, якщо так говориш! Мені потрібний адвокат. І я хочу, щоб це був ти. Хоч ти і не зможеш виступати в суді як захисник і виголошувати довгі промови, але ти завжди зумієш дати мені розумну пораду. Добре?
Він знову похитав головою. Потім кивнув.
— П’ацюеш?
— Не зрозуміла.
— Де ти п’ацюеш? Не в Ааськи. — «Де ти працюєш? Не в Арманського?»
Лісбет хвильку помовчала, не знаючи, як сказати і як пояснити йому своє нинішнє становище. Питання було складне.
— Я більше не працюю в Арманського, Хольгере. Мені не потрібно в нього працювати, щоб заробляти собі на життя. У мене є гроші, і в мене все добре.
Пальмґрен знову звів брови.
— Тепер я буду часто тебе навідувати. Я все тобі розкажу, тільки не треба поки хвилюватися. Зараз я хочу зайнятися іншим.
Вона нагнулася, підняла з підлоги сумку і, поставивши її на стіл, вийняла звідти шахівницю.
— Ми з тобою вже два роки не різалися в шахи!
Він змирився з неминучістю. Очевидно, вона затіяла якісь інтриги і не хоче про це розповідати. Напевно він би їх не схвалив, але Хольгер достатньо вірив у неї і знав: якщо вона щось затіяла, значить, це можливо. Сумнівно з юридичної точки зору, але не суперечить божим законам. На відміну від більшості Хольгер Пальмґрен був переконаний, що Лісбет Саландер — людина від природи порядна. Проблема була лише в тому, що її особиста мораль не завжди збігалася з настановами закону.
Лісбет розставила перед ним шахові фігури, і приголомшений Пальмґрен упізнав свою власну дошку. Либонь, вона поцупила її з квартири, коли його поклали до лікарні. Лісбет дозволила йому грати білими, і він раптом зрадів цьому, як дитина.
Лісбет Саландер провела у Хольгера Пальмґрена дві години. Тричі вона його обіграла, але тут у самому розпалі чергової партії увійшла доглядальниця і сказала, що йому час на післяобіднє заняття лікувальною фізкультурою. Лісбет зібрала фігури і сховала дошку в сумку.
— Чи не могли б ви розповісти мені, як справи з лікувальною фізкультурою? — спитала вона доглядальницю.
— Ми робимо вправи для розвитку сили і координації і вже досягли успіхів, правда ж?
Питання було звернене до Хольгера Пальмґрена. Той кивнув.
— Ти вже можеш пройти кілька метрів, а до літа почнеш самостійно гуляти в парку. Вона твоя дочка?
Лісбет і Хольгер Пальмґрен перезирнулися.
— Прмм доча. — «Прийомна дочка».
— Як добре, що ти прийшла його навідати!
Іншими словами: «Де ти, чорт забирай, до сього часу пропадала?» Лісбет зробила вигляд, що не помітила прихованого докору. Вона нагнулася до старого і поцілувала в щоку:
— В п’ятницю я знову прийду тебе навідати.
Хольгер Пальмґрен заледве підвівся з інвалідного крісла, вона провела його до ліфта, і там вони розсталися. Як тільки двері ліфта зачинились, Лісбет попрямувала до адміністратора і запитала, чи можна побачити лікаря Пальмґрена.
Її направили до доктора А. Сиварнандана, якого вона знайшла в кабінеті в кінці коридору. Лісбет назвалася і сказала, що вона прийомна дочка Пальмґрена.
Доктор А. Сиварнандан, власник рябого обличчя і тоненьких вусиків, розгорнув карточку Хольгера Пальмґрена і став читати перші сторінки. Лісбет чекала, все більше дратуючись. Нарешті він підвів голову і заговорив, на її подив, з помітним фінським акцентом:
— У паперах нічого не сказано про дочку або прийомну дочку. Згідно із записами, з найближчих родичів у нього є тільки вісімдесятишестилітня двоюрідна сестра, що проживає в Емтланді.[42]
— Він піклувався про мене з того часу, як мені сповнилося тринадцять років, і до того дня, як у нього стався удар. Тоді мені було двадцять чотири.
Вона попорпалася у внутрішній кишені куртки і кинула на письмовий стіл доктора
