Українська література » » Гелтер Скелтер - Олександр Завара

Гелтер Скелтер - Олександр Завара

---
Читаємо онлайн Гелтер Скелтер - Олександр Завара
цього, хоча дівчина розуміла, що то дається хлопцеві важко. Не така він людина, щоб просто взяти й змиритися. Залишалося сподіватися, що він не влаштує нової сцени, коли вона остаточно піде звідси.

Місце в гуртожитку залишалося за Дарою. Батько ще восени заплатив за її проживання протягом року, тож дівчина мала повне право мешкати тут до тридцятого серпня. І тільки в тому випадку, якщо вона не сплатить у вересні хоча б за два-три місяці наперед, Корчинський міг її видворити звідси. Тому, й далі спостерігаючи з вікна за тим, як, рятуючись від пекучого сонця, городяни перебігають із тіні в тінь – ніби перестрибують із каменя на камінь серед потоку розжареної лави,– вона подумки подякувала своєму старому за далекоглядність.

Стіни їхньої з Ланою кімнати мимохіть навіювали купу спогадів. Зі сльозами на очах дівчина згадала, як познайомилася з подругою й те враження, що вона справила на неї. Попри те, що Дарина сама вандрувала з компанії до компанії, тоді їй здалося, що Лана з’явилася з абсолютно іншого світу. Вона й сама глибоко змінилася завдяки її впливу, до того ж обидві мали спільні погляди на багато речей. За винятком хіба що спілкування із такими типами, як, наприклад, Мафін, що відверто западав на Дару. Лана навчила її дуже простій штуці: ти можеш скільки завгодно тусуватися з людьми на зразок Сікорського, але не треба спізнаватися з ними надто близько. У цьому, на її особисте переконання, був глибокий сенс.

Згадавши про це, Дара замислилася. Якогось дня вона просто зробила хибний крок: позбавилася однієї компанії і майже одразу опинилася в іншій, а потім ще в іншій, і цей шлях нарешті привів її до Богдана. А той спочатку здався їй лицарем на білому коні, а згодом виявився звичайним віслюком, який понад усе цінує власний розсуд. Тепер нехай сперечається сам із собою. Перерва в стосунках, ще й досить тривала, дійсно не завадить, бо кожен із них матиме досить часу, щоб дослухатися до власного внутрішнього голосу й скласти бодай якийсь план дій на майбутнє. А збігатимуться ті плани чи ні, покаже час…

Усе це, однак, було лише інтермедією. Які там плани на майбутнє… Свідомість миттю повернула дівчину до виру повних жаху думок, які щодалі, тим болісніше катували й лякали її.

Панночка…

О, вона не відступалася від них ні на крок, ні на хвилину. Кощава пані йшла за всіма, дотримуючись тієї диявольської черги, згідно з якою кожен з них підходив до дзеркала. Так, до цього самого дзеркала, у цій самій кімнаті. І коли бажання Сергія та Лани здійснилися, вони…

Саме так, вся справа в послідовності.

Після того як бажання подруги – відмінна сесія – здійснилося, раптом було виконане і її власне прохання. Тож тепер та клята розвага мала вийти їй боком, тобто домовиною, хрестом і купою неоковирних вінків. Але є одне «але», і воно полягає в тому, що…

Дійсно! Увесь сенс у послідовності!

…Що насправді вона нічого не побажала – лише підтримала Богданове бажання. А той і собі попрохав власне житло для них обох. Так і сказав, вимахуючи свічкою перед дзеркалом: «Хочу мати власну квартиру, де ми житимемо разом».

Уперше за цей час Дара злякалася через те, що залишила Богдана на самоті. Смерть здатна чатувати будь-де, і зупинити її не в змозі ніхто, навіть сам Господь. Бо якби він міг, обов’язково втрутився б. А тут все просто: погралися – платіть!

Дарина схопила телефон і поспіхом набрала номер.

25

АЛЕКС. ДАРА. ОСТАП. МАКС. НА КРАЮ ПРІРВИ

Атмосфера в чотириста чотирнадцятій панувала майже така, як і того вечора, коли загинув Сергій Знайда. Лячна тиша в коридорі й сусідніх кімнатах навіювала неспокійні думки, і різниця між тодішнім і теперішнім полягала лише в наявності куп сміття, через що гуртожитська кімната скидалася на захаращену туристами печеру.

Алекс Савицький сидів за столом. Від нього тхнуло так, ніби він і сам був невід’ємною частиною бруду, що його оточував.

Хоч і складно в це повірити, однак зараз Алекс виглядав значно гірше за Остапа в найгірші часи. Одяг, що його він бозна-коли міняв, шкіра, волосся, яке неохайно повідростало,– все було просякнуте їдким алкогольним перегаром. На щастя, мешканцям цієї кімнати до таких речей було не звикати. Кожен із них мав до цього сталий імунітет.

– Все правильно. Добре, що прийшов,– нарешті зауважив Остап, вислухавши Алекса.

Він розумів, що загибель Лани перевернула світогляд Савицького догори дриґом. Після того, що сталося, той може й не оговтатися, і всередині нього залишиться порожнеча, що зрештою його й доконає.

– Я тут дечим займався й багато чого накопав,– вів далі Остап.– Про це й хотів розповісти тоді у Дари з Богданом. Але мені й слова вимовити не дали…

Його перервало дзижчання вібродзвінка. Мафін глянув на дисплей і миттю натиснув зелену позначку.

– Так… Авжеж, вдома… Тут Алекс із нами… Гаразд….

Буркнувши в слухавку ще кілька незрозумілих слів, він поклав на підвіконня мобільник і звернувся до присутніх:

– Це Дара. Каже, що зараз прийде…– Мафін зробив паузу, ніби чекаючи загальної згоди.– Ще вона сказала, що на деякий час знов оселилася в гуртожитку й хоче докладно про все поговорити.– Він кинув швидкий погляд на гостя.– А тобі буде корисно послухати…

Дівчина з’явилася хвилин за п’ятнадцять. З першого погляду кидалося у вічі, як вона змарніла. Навіть у порівнянні із посиденьками в квартирі Юрчука, що завершилися черговою трагедією, Дара ще більше схудла. Легка літня сукня висіла на ній, наче на вішаку. Зібране в жмутик на потилиці волосся здавалося бурим, воно ніби поріділо. Білки очей здавалися рожевими від недосипу, а сині кола під ними робили дівчину радше схожою на небіжчицю, ніж на живу істоту.

– Я до вас по допомогу,– не вітаючись, кинула Дара,– бо згадала дещо важливе… І мені… Мені здається, що Богдан – наступний за чергою…

– Саме так,– несподівано погодився Макс.– Все точно, наче за планом.

Усі вирячилися на хлопця, який досі переважно відмовчувався. Взагалі під час останніх подій Макс поводився дивно, можна сказати, неприродно для себе. Це помітив кожен, але з чого саме те почалося, ніхто не пам’ятав. Та й навіщо? Відверто, уголос про це не говорили, однак всі так чи інакше розуміли: халепа, у яку вони вскочили, поступово змінює їх усіх, і, певна річ, не на краще. Узяти хоч би Мафіна, який ледь не збожеволів зі своїми судомними пошуками правди про

Відгуки про книгу Гелтер Скелтер - Олександр Завара (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: