Пазл - Франк Тільє

— Метою тестування є продемонструвати, що людина здатна розвивати кращі здібності пам’яті, коли кожна її помилка тягне за собою покарання. Це як ляпанець по дупі від батьків, коли ви робили щось не те. Як дотик рукою до гарячої плити.

Цього разу Ілан чітко розрізняв слова, хоча вони були спотворені, наче їх промовляв змінений голос, дуже низький, ні чоловічий, ні жіночий. І неймовірно монотонний, позбавлений емоцій. А якщо цього разу він лунає не з його голови? А якщо він реальний? Він шукав очима колонки — марно.

— Яке ще тестування? — промовив він втомленим голосом.— Хто це говорить? Це ти, Мокі? Ну ти й…

— Ми будемо визначати, наскільки покарання може впливати на пам’ять.

Ілан знову засмикався.

Він дуже хотів би затулити вуха руками, щоб перевірити, чи це лише в його голові.

— Я зачитаю вам серію з двох десятків пар слів. Прикметників з іменниками. Потім я називатиму прикметники, а ви будете говорити, до якого іменника він відноситься. Ми повторюватимемо цю дію всього десять разів. Старайтеся. За кожну помилку вам буде призначено покарання.

— Покарання? Гра не має права порушувати тілесну цілісність учасників! Ви мене прив’язали, залишили тут замкненим! Мені плювати на ваше тестування. Я хочу вийти!

Ілан усвідомив, що проказує вголос. Він сперечався з кимось реальним, тепер він був у цьому переконаний.

Він гнівно подивився на нерухому камеру, потім спробував заспокоїтись: його не покинули назовсім. Можливо, після цього клятого тестування все закінчиться. Його відпустять, і він забереться з цього клятого місця, незважаючи на сніг. Сніг то ще таке, а от собаки…

— Давайте. Диктуйте свій довбаний список.

У той же час Ілан намагався міркувати: тестування пов’язане з пам’яттю наче випадково. Звісно, він подумав про те, що з ним відбувалось уві сні, вдома. Тіні, ін’єкція, вкрадена мапа. Можливо, зараз із ним грають ті самі люди, які маніпулювали ним тоді. Або це просто той бовдур Мокі продовжує знущання. Він знайшов нове завдання і повернувся сюди, щоб завершити справу. Повторює інструкції, які йому наказали прочитати, і таким чином просувається вперед у грі.

Голос повернувся:

— Отже, ось пари слів, я дам вам хвилину, щоб їх запам’ятати. Слухайте уважно і зосередьтеся:

Розлючений, пес. Цікаве, число. Хворий, розум. Біле, світло. Холодний, труп. Складна, загадка. Сильний, вітер. Чорний, хрест. Блакитне, озеро. Брудна, діра. Темний, колір. Розмита, межа. Глибокий, шар. Таємничий, батько. Кольорове, коло. Пильний, мозок. Закопаний, скарб. Роздерта, шкіра. Летюча, душа. Відсутня, присутність.

Голос замовк. Ілан спробував зберегти цей список у якомусь закутку своєї свідомості, слова відлунювали в голові, звук поступово стихав, наче літери танули. Заплющивши очі, він намагався візуалізувати іменники та прикметники. Діра, межа, хрест… Чорний, хрест. Як той, який щодня клеїли на двері Хлоїної квартири. Це якось пов’язано? Так, однозначно, це не може бути ще одним збігом. Це все дуже дивно, дуже.

— Хвилина минула. Починаємо тестування. Перше слово: блакитне.

Ілан тремтів. Адреналін дав йому невеликий прилив сил, він смикнув зап’ястя, але марно. Кнопки, що дозволяли розстібнути замки, були зовсім близько, збоку від підлокітників, але недосяжні.

— Озеро,— відповів Ілан.

Асоціація виникла спонтанно, і Ілан подумав, що, можливо, вправа буде не такою вже й складною.

— Правильно. Наступне слово: темний.

— Розум.

— Неправильно.

Він зрозумів, що відповів надто швидко. Тоді він відчув поколювання в тілі. Це тривало заледве секунду і йшло знизу. Із «Грилю».

— Ця ваша штука боляче колеться, мені це не подобається. Припиніть негайно.

— Кольорове.

— Я сказав «припиніть», зрозуміло?

— Повторюю: кольорове.

— Іди до біса.

Ілан скривився, його пальці трохи натягнулись. Цього разу поколювання досягло доволі неприємної сили. Він відчував його в усьому тілі, наче колонія мурах пробігла по ньому згори донизу.

— Будь ласка, думайте, перш ніж говорити абищо. Наступне слово: закопаний.

— Скарб. «Скарб» вам підходить?

— Правильно. Наступне слово: таємничий.

— Батько! — вмить відповів Ілан.

І знову асоціація виникла миттєво, Ілан не шукав її в пам’яті, і вона виявилась правильною. У що вони грають? Що від нього очікують? Для чого ці відсилки до чорного хреста Хлої, до таємниць його батька, до слів, як-от «загадка» і «скарб» — натяків на зашифровану мапу?

— Правильно. Наступне слово: холодний.

Ілан покопався в пам’яті. Брудна, діра. Роздерта, шкіра. Відсутня, присутність. Що більше часу спливало, то сильніший стрес його охоплював і то більше слова розчинялися, наче папірці, які відносить…

— …Вітер. Холодний вітер.

Це була неправильна відповідь, і Ілан дорого за неї заплатив. Він скрикнув, коли крізь нього пройшов розряд. Бо саме так розважаються ці виродки: пропускають струм через його тіло, збільшуючи напругу після кожної його помилки.

— Мокі, припини. Припини негайно, інакше, присягаюсь…

— Спробуйте більше не помилятися, гаразд?

— Хто це говорить? Це ви, Гадесе? Хтось із гравців? Фей?

Гай­гекс? Послухайте, у мене проблеми з пам’яттю, я не можу. Це більше не гра. Хоч ким би ви були, ви можете це зупинити. Уже десь близько дев’ятнадцятої, хіба ні? Тож облиште своє завдання і чекайте завтрашнього ранку. І головне — звільніть мене.

— Наступне слово: глибокий.

— Чорт забирай, я не знаю. Колір?

Тиша. Ілан почув, як хтось прочищає горло.

— Неправильно.

Новий удар струму. Цього разу почало ставати справді боляче. Ілан кричав довше і відчував, що його спина трохи відірвалась від шкіряної спинки. Коли розряд припинився, його пальці залишались задубілими, занімілими. Він смикався, наче божевільний, аж до болю в зап’ястях. Хто б міг завдати йому таких страждань? Ябловські? Лепренс? Ці типи здатні на все заради бабла.

— Восьме слово: складна.

Ілан примружив очі. Він згадував слово, воно було зовсім близько, на поверхні свідомості. Межа, присутність…

— Чорт забирай, що ж це? Дайте підказку! — благав він.

— Слово «складна»… Я чекаю на відповідь.

Раптом його осяяло, і Ілан впевнено промовив:

— Душа! Це Душа, я в цьому впевнений!

Він закотив очі, його м’язи тремтіли. Нічого не відбулося, і на його губах з’явилася нервова посмішка.

Почулося шипіння. Після чого новий розряд. Потужний, наче бурхлива хвиля, що врізається в тіло. Ілан хотів завити, але звук застиг на губах. Його щелепи стиснулись і розімкнулись лише тоді, коли розряд припинився.

— Неправильно. Відповідь була: загадка.

Ілан підняв голову. На верхній частині його костюма виднілася пляма від слини. Голос гудів, заповнивши весь простір навколо. Незв’язний, майже нереальний.

— Залишилось лише два слова. Два, гаразд? Зараз постарайтесь відповісти правильно. Прикметник «розлючений». Давайте, знайдіть відповідний іменник. Візьміть час на роздуми, але дайте правильну відповідь.

Ілан більше не був здатен думати. Він чув лише цей голос, який, здавалось, бажає йому успіху. Голос когось з гравців… Якогось