Контракт на нове життя - Анна Ліє Кейн
- А ти чим харчуєшся?
- Смаколиками, - без сумніву відповів компаньйон, принюхуючись до моєї порції сніданку. Я неквапом підійшла до столу, присіла, розглядаючи омлет з овочами та сиром. Схаменувшись, сказала:
- Я з ним поділюся. Геррі їсть небагато.
Дорайн хмикнув, знизав плечима і сів на стілець.
- Я хотіла обговорити з вами можливу природу прокляття, - зважилася я заговорити. Збентежена обставинами цього ранку я трохи сумбурно переказала свої думки щодо нестабільного заклинання та Йозефа. Про останнього згадала нібито переказуючи слова Фольта. Ректор слухав уважно. Після закінчення моєї розповіді сказав:
- Цілком ймовірно, що так і було. Це навіть пояснює, чому я ніяк не міг потрапити під вплив прокляття. Якщо нестабільне заклинання прагне здійснити своє покликання, воно могло вибрати одну жертву, якій має показати все, що накопичилося. Ось тільки один момент мене турбує: чому прокляття не вчепилося в ту людину з Міністерства внутрішніх справ? Навіть якщо він зумів вискочити з підвалу швидше, почувши зміну в плетінні, то заклинання мало зреагувати на когось схожого.
- Може я просто першою увійшла до підвалу? - проковтнувши припустила я, а подумки додала до промови демона: «схожого або дуже близького, того, хто міг взяти на себе відбиток аури творця через тривале перебування поруч».
Мій вислів відразу спростував демон:
- Фольт показував мені підземелля ще до вашого прибуття, а перед тим він ходив там сам. Спочатку я виділив вам для огляду ту частину академії, де вже встиг побувати, щоправда, не оглядав ґрунтовно.
- Значить, я чимось схожа, - якомога безтурботніше знизала я плечима. - Нині це не найважливіше питання. Нам необхідно зрозуміти, як зняти прокляття.
- І при цьому не померти, - вагомо додав Геррі, витираючи мордочку серветкою. Сніданок вийшов, до речі, смачним та ситним.
— Я маю кілька ідей, — кивнув Дорайн. - Обговоримо їх в академії, а зараз треба повернути прокляття до підвалу. Мені не подобається, що воно все ще висить на вас.
За пів години ми вийшли з квартири демона і попрямували у бік навчального закладу. Я знову опинилася на вулицях Хаола у супроводі красеня демона і збирала на собі здивовані погляди. Зараз становище посилювалося тим, що моя сукня була зіпсована, зачіскою служив високий хвіст, та й вигляд, напевно, після такої ночі в мене був дуже пом'ятий. Опустивши голову вниз, я помічала як Дорайн кілька разів несхвально косився на мене. Напевно, йому теж не подобалося, що його бачать у подібній компанії. Нарешті демон не витримав і скомандував:
- Елері, нам праворуч.
- Але ж Годамн ... - розгубилася я, не поспішаючи повертати за чоловіком.
- Він нікуди від нас не втече. Скільки часу ще маємо в запасі?
- Години три точно, - розгублено відповіла я. Демон задоволено кивнув, простяг руку і легко взяв мене за зап'ястя, потягнувши за собою:
- Відмінно, ми якраз усе встигнемо.
- Про що ви?
- Заглянемо в одну лавку, - пояснювати свої дії демон не поспішав, але вже за кілька хвилин я побачила перед собою двері одного з найдорожчих мережевих салонів Ізаріди - майстерню пані Тессі. На вході я навіть спробувала впертись ногами, але Дорайн спритно смикнув мене на себе, змушуючи переступити поріжок і опинитися в дорого обставленому приміщенні.
- Добридень! - До нас на зустріч вийшла невисока темноволоса жінка в синьому елегантному костюмі. Вона була яскраво нафарбована, але це добре гармоніювало з її одягом та зовнішністю. Я здивовано кліпала, впізнавши місис Фіру Тессі, а вона спочатку глянула на мене, лише потім перевела погляд на демона. Очі жінки здивовано розширилися: - Містере ат Рогад, як я рада вас бачити! Якими долями в Хаолі?
- Здрастуйте, Фіра, - демон чемно кивнув на знак вітання. – Я новий ректор академії Годамн на найближчий рік.
- Неймовірно, - ахнула жінка, а потім багатозначно глянула на мене. Демон зрозумів її правильно:
– Мою супутницю звати Елері Міон, вона викладач в академії. Я розповів їй про вашу майстерність, і ми прийшли придбати кілька костюмів.
- Це така честь для мене, - задоволено посміхнулася жінка. - Яке щастя, що я вирішила приїхати сьогодні саме до салону Хаола. У мене мали бути лише одні важливі гості, але виходить, що тепер цілих двоє.
- У вас найкращі салони Ізаріди, - продовжував посміхатися Дорайн. - До вас завжди приходять важливі гості, але ми сьогодні поспішаємо, місис Тессі, тому…
- Ні слова більше, Дорайне! – експресивно змахнула руками жінка. Вона обернулася до непримітних дверей і гукнула: - Аїша! Швидше, допоможи гостям!
У зал вискочила дівчина років вісімнадцяти у приталеному костюмі, вона кивнула демонові й здивовано глянула на мене.
Так, пари демон-людина саме в такому уявленні як зараз не такі вже й поширені. Особливо через потомство, яке найчастіше дуже важливе для демонів, а людський організм не здатний виносити дитину напівкровку. Такі як я найчастіше з'являються від пар чоловік-людина плюс жінка-демон, але і в цьому випадку вірогідність виживання дуже мала через нестабільну магію. Мені колись дуже пощастило вижити. Працюючи у шпиталі, я часто уявляла як змішані пари люблять один одного та дійсно сильно хочуть мати спільних дітей. Напевно, саме тому я колись наважилася провести дуже складну операцію, аби врятувати життя.
- Віттор, тримай маму за руку! - пролунав жіночий веселий голос одночасно зі звуками дзвіночків над вхідними дверима. Я озирнулась і не повірила своїм очам.
У салон увійшла красива жінка з темно-каштановими кучерями до лопаток. Вона була одягнена в приталену сукню темно-червоного кольору трохи нижче коліна, а на ногах були туфлі човники на підборах. Жінка взяла трирічного сина за руку та пройшла вперед. За нею ступав чоловік-демон у чорному костюмі трійці. Високий, статний, впевнений у собі, з акуратно підстриженою темною борідкою. Ці двоє майже не змінилися з нашої минулої зустрічі, тільки хлопчик неймовірно виріс за цей час. Я завмерла, заворожено спостерігаючи за подружжям ат Маніл, особливо за усміхненим малюком з яскравими карими очима, точнісінько як у його батька.
