Як Не вийти заміж за бога - Катаріна Рейніс

Вхідні двері рипнули, випускаючи блідого до синяви, проте задоволеного графа Брау.

- Тоді зробімо це! - рикнув голова Темного кварталу, зникаючи в тіні будинку.

Майя

Серце вискакувало з грудей, у голові шуміло, а руки тремтіли, наче в алкоголіка, та я все одно швидко рухалася слідом за високою постаттю в довгому сірому плащі з каптуром, що повністю приховував його обличчя...

Все пішло шкереберть ще біля того злощасного будинку. Спочатку щит, який не дозволив підслухати розмову всередині (безглуздо було про це не подумати заздалегідь. Наш прорахунок!), потім у карети, яка нас підвозила, відлетіло колесо просто посеред дороги, а далі на Сару налетіли вартові, котрі вигулькнули, наче з-під землі, і вирішили перевірити її документи. Якось не віриться, що все це  випадковість! Ось чому зараз, ледь не задихаючись від втоми, я переслідувала невидиму для інших особу.

Вкритий магічним щитом, він вийшов зі старої розвалюхи і, немов на крилах, помчав у бік центру Пальмари. Як ми його помітили? Та випадково, як же іще! Від адреналіну, що з самого ранку кипів у крові, мої здібності загострилися, вловлюючи всі силові завихрення в радіусі декількох сажнів. Його магія пахла кров'ю та сіркою!..

Замислившись на хвильку, не помітила, як постать у плащі зникла. Коли?.. Куди?.. Озирнувшись, зробила за інерцією ще декілька кроків, коли щось сильне схопило мене за шкірку і буквально в печатало спиною в кам'яний паркан якогось особняка.

- Хто ти така і що тобі треба? - прошипів моторошний нелюдський голос з-під капюшона. В обличчя повіяло потойбічним холодом.

- Ніхто! - пискнула, стискаючись від страху. Ось тобі й пограла у шпигунку! – Ніхто! Я нічого не зробила! Відпустіть!

- Навіщо ти переслідуєш мене! - капюшон наблизився майже впритул, проте за неприродною пітьмою, що клубилася всередині, нічого не було видно.

- Вибачте! - на очі навернулися сльози. Свого часу довелося відпрацювати цей трюк до автоматизму. - Вибачте, пане! Я не навмисне! Я додому поспішала! Сьогодні батько повертається, лаятися буде, що я, як жебрачка, з бідняками вожуся!..

Стиснувшись ще більше, заплющила очі, поки по щоках продовжували котитися величезні сльозинки. Запах сірки був настільки нестерпним, що навіть у носі засвербіло. Аби лишень не чхнути! Аби не чхнути!..

Через хвилину, що розтяглася вічністю для мого сполошеного серця, маг різко відсторонився, відпускаючи роздертий комір колись скромної, простої сукні. А ще за мить, у провулку я залишилася зовсім одна. Ноги підкосилися!

Оце та-ак!.. Ще одна подібна вилазка, і я або помру, або ж посивію! Дуже сподіватимемося на останнє.