( Не ) закохані - Наталія Косенко
Нігті в шкіру — боляче. Зуби, що залишають відмітини на тілі — боляче. Член, що невпинно штовхається глибше і глибше — боляче. Та чи справді той біль тілесний? Чи то так скидає напругу змучена душа? Бо ж хіба може бути так солодко від болю?
— Я кохаю тебе, — прослизнув шепіт крізь прочинені вуста разом з подихом. — Так кохаю тебе, Ясмін…
Стас стискав у обіймах й залишав швидкі колючі поцілунки по всьому тілу. Вони пекли і жалились, бо ж зізнання знову й знову зривалося з вуст, які нестримно цілували.
Чи могла відповісти тим самим? Чи мала право дозволити собі відповісти, якщо її кохання могло принести йому біль? Занадто багато болю…
— Поїдеш зі мною до батьків? Мені це потрібно. Хочу аби ти глянула, що можна й інакше. Я теж до них того “інакше” не знав. Окей?
Стас був таким гарним у цей момент. Місячне світло грало бліками на вольовому обличчі. Й через ту гру здавалося, що на підборідді й чолі зʼявляються ледь помітні тіні, мов шрами. Шрами, які зникають.
— Окей.
Стас посміхнувся й підхопив її на руки. Він був щасливим. Таким щасливим, що і їй захотілося скуштувати того щастя. Може і її шрами зникнуть?
Трохи тяжка була для мене глава, проте близька. А вам як, близько?
Вдячна за коментар дівчині під ніком "Irina Zhelonska". Надихнув швидше викласти продовження ❤️
Ви не уявляєте як важливі для мене ваші коментарі та зірочки. Ви моє натхнення ❤️❤️❤️
