Колекцiя пристрастей, або Пригоди молодої українки - Наталія Володимирівна Сняданко

після описуваних подій я згадувала, як ми сиділи з ним тої ночі у вітальні майже до самого ранку і перебирали родинні фотографії, він розповідав мені про свою маму, доньку, сестер і братів, про своє колишнє життя, і очі його світилися від щастя. Він розповідав про стосунки в італійській сім'ї, про те, що для італійки немає у житті нічого важливішого, ніж її сім'я, чоловік, діти, що для італійця немає у житті нічого важливішого, ніж сім'я, честь, друзі. Що вони виховують із хлопчиків «справжніх чоловіків», які повинні захищати і годувати жінку і сім'ю, «а не слизняків, як ці німці, які все списувати на емансипацію, а самі ні на що не здатні». Що італійська жінка повинна опиратися залицянням чоловіка, навіть якщо їй страшенно хочеться, щоб він до неї залицявся. І що більше жінка опирається, то більшим заохоченням це є для чоловіка. Що бажання чоловіка бути з жінкою – це найбільший комплімент, який він може їй зробити, і кожна італійка горда з того, що до неї залицяються. Що чоловік повинен бути сильним, мужнім, часом навіть грубим і нахабним, це подобається жінкам, примушує їх відчути владу над собою, а де влада, там захищеність і надійна опора. Що жінка повинна бути вродливою і сором'язливою, мовчазною і покірною, в усьому слухатися і догоджати своєму чоловікові, народити йому багато дітей, інакше світ завалиться, а нація вимре. Тому в цих німців немає майбутнього, їхні жінки забули своє місце, вони хочуть стати чоловіками, вони не хочуть більше сидіти вдома і йдуть працювати не задля грошей, а для задоволення, а це неминуче призведе до занепаду. Суспільство, у якому жінки хочуть стати чоловіками, а чоловіки уподібнюються до жінок, – приречене. Італійське суспільство зовсім інше, воно краще, правильніше, воно дотримується старих законів і перевірених століттями суспільних засад.

Напевно, це було добре, що він не повернувся назад, у свою Італію, і не усвідомив раптом, що та країна, про яку він розповідає і мріє, існує лише у його уяві, так само, як та єдина жінка, у яку лише один раз і лише назавжди можна закохатися, так само, як «справжній» чоловік чи «справжня» жінка, «справжнє» кохання чи «справжнє» спаґеті. Мрії не повинні здійснюватися, інакше вони втрачають переконливість життєвої філософії.

Аристократичні пристрасті
Сосиски, вино і одруження

Як Ви думаєте, скільки часу потрібно двом людям, уже значно старшим за 18, але ще суттєво молодшим за 45, для того, щоб вирішити перебратися з двох окремих помешкань до одного спільного, не побоюючись фатальних наслідків?

Правильно, залежно кому саме. Одним, розважливішим і педантичнішим, необхідно кілька місяців, іншим – кілька років, деякі відважуються на цей крок протягом десятиліть, ще інші не відважуються взагалі, і кількість останніх зростає.

Причини, котрі стримують закоханих, найрізноманітніші.

Наприклад, більшість німецьких пар уважає, що кожна нормальна людина повинна мати як мінімум дві кімнати, бо жити в одній надто тісно: письмовий стіл і книжкова шафа мусять бути відокремлені від ліжка й телевізора стіною, як і робоча атмосфера – від атмосфери відпочинку. Двоє людей, котрі живуть разом, потребують, відповідно, чотирикімнатного помешкання, троє – шестикімнатного, а коли народжується двійко дітей, то стає зовсім дорого. Бувають і менш вагомі причини. Наприклад, хтось один звик пізно лягати спати і пізно прокидатися, в той час коли його партнер прокидається рано і рано лягає спати. Або хтось вживає тільки вегетаріанську їжу, а інший не уявляє собі дня без м'яса, чи один – акуратний і цінує прибраність та затишок у квартирі, а його партнер – зовсім не звертає на це уваги й розкидає свої речі де заманеться, або комусь із закоханих раптом не подобається нова зачіска іншого і т.ін.

Кожної з цих чи сотні інших причин часом виявляється достатньо, аби вважати спільне життя приреченим на поразку. І стосується це не лише німців. Наприклад, одна відома свого часу російська акторка, Татьяна Конюхова, перший шлюб якої протривав рівно 10 днів, розлучилася зі своїм другим чоловіком через те, що він наважився з'явитися на знімальному майданчику саме в той момент, коли це було страшенно недоречно, бо вона була дуже зайнята роботою.

Сімейне життя – справа делікатна, тут кожна дрібниця набуває величезної ваги і здатна перетворитися на нерозв'язну проблему. Часом проблеми, що зруйнували вже створену сім'ю, настільки невловимі, що назавжди залишаються незбагненними для стороннього ока. Одна моя знайома розлучилася з чоловіком через те, що їх інтимне життя, на її думку, погано впливало на десятимісячного сина, їй здавалося, що батько втягує дитину в їхні любощі. Яким саме чином, вона не пояснила, але суд погодився з тим, що психічне здоров'я дитини не можна ставити під загрозу, тим більше, коли йдеться всього-на-всього про задоволення статевого інстинкту. Цивілізована людина повинна бути вища від цього.

Інший мій знайомий розлучився з дружиною через те, що вона не була згодною з його рішенням простерилізуватися, аби в такий спосіб не загострювати проблему перенаселеності земної кулі.

Ще один знайомий так і не розлучився з дружиною. Хоча протягом тридцяти п'яти років спільного життя «він не зробив її щасливою», як повідомила вона йому під час святкування 75-річних уродин. Виявилося, що він завжди занадто багато заробляв, і це, на її думку, жахливо, бо:

1) у неї не було потреби працювати;

2) її власна самореалізація як особистості так і не відбулася, оскільки в неї не було потреби працювати;

3) вона завжди відчувала комплекс власної неповноцінності;

4) вона ніколи не мала друзів по роботі;

5) щоранку вона залишалася вдома i страждала на хронiчнi депресiї, в той час як вiн спiлкувався з iншими людьми i був бадьорим та життєрадiсним;

6) вiн завжди обривав їхню ранкову розмову на пiвсловi, i це псувало їй настрiй та створювало враження, що робота для нього важливiша, нiж дружина, i т.ін.

Крiм того, в нього завжди було занадто багато друзiв, i вона почувала себе залишеною напризволяще, власних друзiв у неї не було. Вiн не наполіг на тому, щоб у них були дiти, бо вона боялася, що вагітність зіпсує її фігуру, i про це вона зараз теж шкодує. А найгiршим, на її думку, було те, що вiн молодший вiд неї на цiлий рiк, тому зможе довше насолоджуватися життям. За умови, що вона помре першою. Відтоді вона починала цим ритуальним перераховуванням кожний спільний сніданок, обід і вечерю. Через пiвроку вiд дня святкування 75-рiчного ювiлею її чоловік потрапив до лiкарнi із серцевим нападом і невдовзі помер.

Про те, що