Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Як джерело інформації ти безцінний, Ігорку!

— А як супутник по життю?

— Ти це все ж таки серйозно?

Валя давно подобалася Ігореві. Ще відколи вони були однокласниками. Королева класу, королева школи, вона крутила хлопцями, як їй заманеться. Правда, умова в неї завжди була одна: чоловік мусить бути їй чимось корисним. А яка користь із бідного мента?

Користь є, посміхнувся Ігор. Тепер ця горда красуня залежить від нього. Він — її джерело в МВС, її зіркові години, її гучне ім’я. Ну а те, що фантазія в нього ще працює — так у цьому Ігор і сам переконався.

Вона повірила в Чорного маніяка, бо хотіла в нього повірити. Довести, що його нема, ніхто не зможе. Простіше довести, що він є.

Що, до речі, і сталося.

В кафе грала музика. І хоча всі відвідувачі сиділи за столиками, капітан поліції галантно запросив журналістку провідного видання на повільний танець.

Випадок із охоронцем

1

Доньці щойно виповнилося вісім.

З усього доступного для її віку друкованого слова вона обрала собі програму телепередач. Війні Пух, коти Матроскін та Леопольд, навіть Вовк із Зайцем не були її героями. Днями вона могла дивитися на мальованих персонажів, у котрих рухається лише рот. Якось вона видала дідусеві, скрививши мармизку: «Я з’їм твою печінку, придурку!». Якби Рибак умів писати статті, він неодмінно виступив би в пресі зі своїми думками про методи виховання сучасних дітей. Там буде, серед усього іншого, задекларовано: «Або ховайте від них телепрограму, або не ставте телевізор у кімнату, де спите».

— Я хочу подивитися концерт Потапа і Насті!

Рибак ніяк не міг пригадати, чим він сам цікавився у вісім років. У цьому віці ще немає зацікавлень, характерних для певної статі. Хлопчики можуть гратися в ляльки, перукарні та «магазин», а дівчатка копати разом з хлопцями м’яча чи обстежувати довколишні підвали. І не скажеш же доньці, що програма не для дітей, не проканає, дітвора нині розумна.

— Який там дурний Потап!

— Сама ти дурна!

Рибак відважив дитині легенького, проте відчутного запотиличника.

— Ти як з мамою розмовляєш? Все Катька, це від неї…

Сусідська Катька акуратно повторювала за своїм батьком усі слова, якими він беззлобно і безадресно користувався в побутових розмовах. Його це спочатку забавляло, та потім сусіди присоромили. Менше матюкатися він не став, просто сварив та лупцював Катьку, коли чув від неї щось подібне. З дитячого протесту вона вживала матюки в розмовах з друзями, подругами, однокласниками.

— Чого ти на дитину визвірився?

Рибак, що вже святкував перемогу, бо донька нагрубила мамі і мусить бути покарана, отже — ніякого Потала, тепер зрозумів помилку. Треба було, аби дружина сама дала грубіянці по задниці, тоді б точно ніякого Потапа, і взагалі — телевізора. А так мама свариться на деспота — батька. Ну хіба це життя?

Колись Рибак вчився на філологічному факультеті.

У роки пробудження національної свідомості та сплеску національно-визвольної боротьби він посварився з п’ятдесятитрьохрічним викладачем мови. Той вимагав, аби Рибак змінив прізвище і називався «Рибалка», навіть не хотів приймати у студента з лексично неправильним русофільським прізвищем заліки, курсові та іспити. Попри це Рибака мало хто називав на ім’я, навіть дружина. Само собою, донька вже кілька разів на запитання: «Як тата звуть?» гордо відповідала: «Рибак!». Донедавна вона погано вимовляла «р», і від «Либак» присутні вибухали непристойним реготом. Коли дружина хотіла його позлити чи подражнити, теж так говорила.

— Не можна таким бути, Либак! Вона й без того каже мамі, що тато її б’є.

Рибак і теща коли тихо, а коли і вголос ненавиділи одне одного.

Спочатку вони жили в батьків дружини, конфлікти виникали, але швидко гаснули, як це буває в подібних випадках. Потім померла Рибакова бабуся, він продав її хату за пристойні гроші бізнесменові, продав заразом машину — і в них з’явилась своя двокімнатна. Теща проданої машини, на якій зять возив її з базару, на базар і взагалі за товаром, пробачити не могла.

Рибак зітхнув і пішов на кухню пити чай. Вчора після доби чергування він нормально виспався, решту два вільних дні хотів провести спокійно, з дружиною. Донька спала в меншій кімнаті, вони — в більшій. Там же стояв телевізор. Концерт Потапа і Насті мали транслювати пізно ввечері.

Надії, що донька засне, не виправдалися, і Рибак годину розгадував на кухні кросворд, дурнішого за який ще не бачив. На запитання «Сантехнічне обладнання міської вбиральні» підходила відповідь «унітаз», але вийшло так, що автор кросворду уявляв собі це слово з літерою «с» на кінці. Бо саме ця літера була частиною слова по вертикалі: «Народна назва купюри вартістю в сто гривень» — «Стольник».

Нарешті телевізор вимкнули, донька забігла на кухню, цмокнула тата в щічку і, щаслива, побігла спати. Аби ще завтра була не субота, можливо, так пізно «ящик» дитині не дозволили б дивитися. Понеділок і п’ятниця — таки погані дні. Рибак щільно причинив двері в кімнату доньки. Дружина читала в ліжку детектив. Рибак сам ковтав подібні кишенькові книжечки на роботі. Роздягнувшись, примостився поруч.

— Цікаве щось?

— Попередній цікавіший. Там гомиків убивали…

— Можна відкласти?

— Для чого?

— З трьох разів здогадайся. Тут дехто не гомик, а його теж доконати хочуть. Тиждень терплю…

— Сам винуватий, що цілий тиждень терпів, а тепер лізеш… Я втомилася, з мамою погано…

Тещі вирізали апендицит, зі свого перебування в лікарні вона зробила трагедію, подібну до Чорнобильської аварії.

Рибак рішучим жестом забрав у дружини книжку, трошки грубувато стиснув її груди. З деяких пір їй це подобалося. Вона пручалася, та більше для порядку — не може ж сучасна жінка, яка читає глянсові журнали, здатися тиранові-чоловіку без бою… Його рука вже ковзнула під нічну сорочку, пестила стегно, її рука теж пересунулася, куди треба…

І як підтвердження, що п’ятниця — дійсно не його день, у двері подзвонили. Дзвінок був довгим, так тиснуть, коли потребують негайної допомоги. Дружина зойкнула і тоненько зітхнула. Рибак лайнувся, застрибнув у штани і вийшов до передпокою.

— Хто?

— Лікаря треба швидко! Боже! Помирає, помирає!

Впізнавши сусідчин голос, Рибак відчинив. Розтріпана, у халаті, боса, вона протаранила його й метнулася до стаціонарного телефону. В сусідів телефону не було. Вираз її обличчя перелякав Рибака.

— Що таке? Галко, що трапилося?

З кімнати вийшла дружина, теж налякана криками. Вона навіть забула вдягнути халат.

— Руслан! Русланчик помирає, о-о-о-ой!

Усередині Рибак відчув порожнечу, яку