Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
Поліціянт шпурнув куртку й кобуру на диван і підійшов до стійки, що слугувала кухнею. Відчинив холодильник й уздрів там застиглу картину холостяцького життя: зіпсуті продукти, напіввідкриті бляшанки, залишки їжі «на винесення»…
Узяв одне пиво й умостився на розкладному ліжку; разом з письмовим столом це були єдині меблі в помешканні. Після того, як вони з Емілією розійшлися, він улаштував собі тут прихисток і навіть не намагався його якось покращити, хіба що постарався прикрасити кімнату Таде. Зрештою, тимчасовість в усьому йому подобалася: це вкотре нагадувало, що він був парією, вічним вигнанцем.
Народився Корсо на самому дні суспільства, від анонімної матері, як і Ніна Віс. У дитячі роки його постійно переводили з одного притулку до іншого, міняли названі сім’ї, в підлітковому віці він блукав усюди, наче пес, — не ладний де-небудь затриматися, до чогось пристосуватися. Злодій, наркоман, відлюдник — урятувати його від неминучої загибелі вдалося лише Катрін Бомпар, що взяла хлопця під своє крило й допомогла стати копом — єдина річ (крім сина), якою він пишався у житті.
Але попри довгі роки вірної служби, бездоганне особисте досьє та повну негнучкість, що всі вважали чесністю, старі закорінені звички деколи давалися взнаки. Він став службовцем, одружився, платив податки — у 2000-ні роки йому вдалося перетворитися на статечного чоловіка, але з чорного кота білого не зробиш. За кілька місяців він розійшовся з дружиною, так і не став своїм серед поліціянтів — вічний мандрівник у своєму житті… Циган на пустирі.
Трохи відпив, відчув, як пійло вивертає шлунок. Прожогом залетів у туалет і виригнув усе, що накопичилося за останній час: алкоголь, травку й цилюліт стриптизерок. Корсо мав справжню ваду для будь-якого копа: він ненавидів ночі. Не зносив працювати в цей час, терпіти не міг завсідників нічних закладів. Мрії буржуа, фантазії інтелектуалів здавалися йому джерелом тупості й розпусти, втіленням хтивості лінивого натовпу. Хибним, міфічним усесвітом, де розквітала торгівля тілом, а час марнувався в пиятиках, порожній балаканині та зляганні. Суцільна пиха.
Минала північ, і йому нестерпно кортіло заснути, ноги ломило, нудило так, що аж кишки вивертало. Краще вже бути просто військовим та прокидатися на заклик сурми або ж учителем фізкультури й на вранішній пробіжці ловити перші промені сонця.
Підняв голову від унітаза й відчув полегшення. Освіжив водою обличчя, почистив зуби, всівся за письмовий стіл. Нарешті сонливість відступила. А в комп’ютері на нього чекали два геть різні кошмари: міг вибрати матеріали проведеного Борнеком розслідування (він попросив відсканувати всі документи) або перші висновки у справі про розлучення. Утім, краще жах роботи, аніж брехня судових розборів.
Узявся за знімки з місця злочину: вбита здавалася дуже блідою в тьмяному світлі дощового дня. Вона якось дивно лежала: руки закручені за спиною, ноги підібгані у положенні зародка, голова неприродно вигнута якомога далі назад. Злочинець зв’язав зап’ястки й щиколотки жертви її ж трусами. Згодом він задушив дівчину бюстгальтером — спочатку Корсо дещо недоречно подумав собі, що білизна марки Princesse tam-tam виявилася на диво міцною для такого навантаження.
На перший погляд здавалося так, ніби покидьок зґвалтував жертву, скориставшись тим, що було під рукою, аби знерухомити та вбити її. Насправді ж усе виявилося набагато складнішим. Насамперед жертву не ґвалтували: жодної подряпини на статевих органах, навіть сліду сперми не знайшли. Згодом убивця прив’язав ліфчик-зашморг до трусів за спиною жінки — діяв, як справжній професіонал. Схоже було на те, що потім він її покремсав, а тоді вже сама жертва затягнула на собі петлю, звиваючись від болю.
Рани на лиці були потворними: знаряддя вбивства — ніж, сікач, принаймні якесь знаряддя із тонким лезом — пошматувало щоки так, що рот розірвало до самих вух. Згодом він запхав каміння глибоко в горло, аби щелепа залишалася широко роззявленою. Створювалася картина гнітючого, надривного крику, як у творах Едварда Мунка. На довершення жаху: капіляри повік та білків луснули від перенапруження — очі повністю залило кров’ю.
Роздивляючись світлини, Корсо нічого не відчував. Як і більшість копів, з плином часу він утратив здатність обурюватися, коли стикався з людською жорстокістю. Лише зрозумів, що має справу з першорозрядним чудовиськом, дуже прискіпливим у плануванні злочину й ладним геть оскаженіти, коли жорстокість затьмарювала розум.
Корсо гортав протоколи. Борнек погрів чуба: молодець. Навіть гадки не мав, що б він міг тепер іще зробити. Можливо, убивця знав Ніну, а що, як ні? Можливо, вони зустрічалися двадцять років тому, а що, як напередодні загибелі?.. Десь там у часі та просторі їхні шляхи перетнулися, і жодної можливості відстежити, коли саме спалахнув згубний вогник у його очах, промайнула хижа тінь…
Друга ранку. Сон не брав. Пішов шукати ще одну пляшку пива, а тоді вирішив дати собі раду з тим, що найбільше дошкуляло: натиснув на кнопку мишки, відкрив позовні вимоги, що надіслала йому адвокат, і прокрутив список своїх недоліків, провин та хиб. Тут було геть усе: алкоголізм, домашнє насильство, постійна відсутність, моральне знущання… Емілія не наважилася лише на одну річ, — але він був певним, що в разі чого можна сподіватися навіть на таке, — вона не закидала йому тілесних домагань стосовно сина.
Зліпили все абияк, украй важко було повірити таким свідченням, тож він сподівався, що їм не вдасться спіймати суддів на цей гачок. Ще підступнішим був спосіб, у який Емілія та її адвокатеса намагалися з будь-якої риси його характеру, навіть із його чеснот, виліпити вади. Старанно виконує роботу? Син ніколи не бачить тата. Перевіряє його домашні завдання, пильнує, щоб той учився грати на піаніно? Тиран, надто вимогливий і владний. Старається присвятити синові вільний час? Ладний на все, аби віддалити його від матері…
Коли рядки на екрані почали зливатися в лінії-блискавки, він закрив документ, ледь стримуючись, аби не жбурнути ноутбук у стіну.
Треба було знайти спосіб угамувати гнів. Йому на думку спало лише одне: зателефонувати Ламберу, коменданту 2-ї групи БПН, тобто Нарковідділу.
— Ламбер? Це Корсо.
— Як справи, старий? — радісно привітався той. — Я думав, що в БКР усі лягають спати
