Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса - Іван Семесюк
— А це хто такий? — тихо пробурмотів Томас і напружив своє вбивче тіло. — Дивиться прямо в очі, ще й в трєнікі вбрався. Зараз я його виїбу, цього нечемного полтергейста. Я йому покажу, що саме я дєлаю зі старими пердунами на галявинах. Лисе хуйло! А-а-а-а-а-а-а!
І, вмотивований цим войовничим роздумом, мавпун одразу, без зайвих сентиментів, стрибнув у бік постаті — блискавично, немов реактивний снаряд, аби реалізувати свій каральний намір. Але мети він не діставсь — Томас, що називається, підвис у польоті. Як ото стрибнув, так і лишився в повітрі, метрах у двох від землі, наче якась невидима потуга вхопила його за загривка і почепила на міцний кований гак. Карочє, ні туди ні сюди.
— Пиздець, — подумав здивований результатом атаки мавпун, — і шо ж тепер буде? Тоїсть це він мене виїбе? Хай тільки-но спробує — видеру цьому мудакові геніталь, якщо діло дійде до наруги, бо дупа в мене, вважай, пневматична, я нею корки з шампани висмикував в цирку на восьме березня. Начувайся, дєдушка, зараз буде тобі коїтус — ляжеш в могилу без прутня!
Томас вирячив очі — його крутила конвульсія помсти, але заподіяти жодного лиха він не міг через параліч мавпи. Однак дідусь, як виявилося, і не думав гнобити, а тим більш — їбсти розлюченого павіана.
— Томасе Яковичу, — м’яко, голосом есбеушного слідчого промовив він, — не сіпайтеся аж так люто, бо ще вріжете спересердя дуба, а ховати вас буде нікому. Ми все про вас знаємо: родичів нема, прописки теж, кульок з буряками і паспорт крадені. Крім того, на вас висить мокруха. Так, так, Томасе Яковичу, мокруха. Вбивцю пітона Вульфіка вже розшукує екологічна поліція, і, повірте, ми здатні організувати вашу з нею зустріч! Може, знову хочете загриміти до цирку на довічне? Ні? То облиште свої погрози, а краще поможіть у розслідуванні серйозним людям. Справа стосується вас безпосередньо.
Томас здивовано кліпнув одним оком, інше ж уважно вивчало дідуся. Дідусь же тим часом продовжив.
— Ми поки не дуже розуміємо, з чого нам розпочати розмову, бо вона може виявитися, е-е-е, досить таки складною. Але повірте — це дуже важливо для вас, шановний, хоча ви цього й не розумієте. Не розумієте, еге ж? Ви не все про себе знаєте, а по правді казати, то й нічого не знаєте. От ви, мабуть, щиро вважаєте себе простою, хоча й амбіційною, мавпою. Це не зовсім так.
Тут дідусь витримав паузу, уважно подивився на павіана, наблизився до нього впритул і, приязно зазираючи в очі, повідомив.
— Річ у тім, що ви не зовсім звичайний мавпун, навіть більше — ви дуже незвичайний мавпун.
І не тому що вкрали паспорт, вбили пітона і насрали в кабіні вантажівки, ні. Вам, пане, доведеться осягнути багато нового, можливо, несподіваного, а часом навіть і неосяжного. А може, хто зна, ви дещо згадаєте, але не одразу. У вас, пане, типовий випадок рідкісної кармічної амнезії — ми давно знаємо, що ви не той, за кого себе видаєте, ну, або ким себе вважаєте.
— Я ніхуя не понімаю, що ти верзеш, — напружено озвався Томас зі свого уявного гака. — Відпусти, шия болить!
— Томасе Яковичу, чи впізнаєте ви мене? Пригадайте! Ми вже колись бачились, щоправда, дуже давно, і, запевняю, діло було не в цирку. Я вам нічого такого цікавого не нагадую? А ну ж бо? 1622 рік, Ріндзай-сю, Токуґава, оце все?.. Ні?
— Гівно, — відізвався павіан і спробував поцілити харклями у дідуся. — Тьху!
— Що? — здивовано перепитав той. — Що б це могло означати, шановний?
— Гівно, — злісно повторив Томас, — ось що ти мені нагадуєш. Купу гівна в простирадлі. Тільки-но спробуй принизити мене статевим чином, і тобі пиздець, дєдуля. Порву тебе і твоє підарське простирадло на гробки! Іді сюда, вонючий козел, шо став?! Спусти мене на галявину!
— Авжеж, пане, авжеж! Але за умови, що ви не полізете битися, — дипломатично попередив дідусь і поставив мідного чайника з окропом на найближчий пеньок. — Цього я вам не раджу, бо тут без шансів, як бачите. У нас, знаєте, ваші звірячі закони не діють. Це вам не цирк і не савана, і навіть не сільський клуб. Чуть шо — скрутимо у кривий ріг і здамо куди треба, шановний. На цій галявині діє магія ввічливості, а тому буде боляче — у разі потреби. Розумієте? Давайте просто поговоримо, без домінування і цього усього мавпунства. Просто як дві розумні істоти.
Томас сіпнувся, поморщив лоба, харкнув зеленим слизом на траву і зневажливо поглянув на дідуся.
— Добре, — зітхнув той. — Може, бажаєте чаю? Ні? Єслі шо, в струмку лежать пляшки з холодним пивом. Це спеціально для вас, пане, бо у нас тут не вживають стимуляторів. І цей, можете викинути свої смердючі «Прилуки». Сподіваюся, «Парламент-Аква» вам їх замінить.
— А це вже нагадує нормальний базарь, — сказав Томас і енергійно вишкірився на струмок з пивом. — Знімай з гака, чи шо там мене вхопило, якась йобана барабашка. Але дивись мені, еге ж? Щоби без домінування!
— Авжеж, — ввічливо промовив дідок і тихо клацнув пальцями під своїм підарським простирадлом.
Розмова
За кілька хвилин Томас сидів на пеньку, смоктав з пляшки холодне, як колодязна вода, пиво і слухав голеного пана в окулярах. Той сидів на складаному стільчику навпроти павіана і гортав цупкими пальцями якісь старовинні папери. З усього було видно, що дідуган перебуває у доброму гуморі, хоча й не при своїм розумі. Манерами він трохи скидався на держслужбовця або ж старого фемініста, на манер Чікатила, легенди про мужність якого давно ширилися серед циркових бранців. Дідусь молов з точки зору павіана абсолютну нісенітницю, але пиво є пиво, можна й послухати, тим більше, що Томас нікуди не поспішав, пиво було смачне, а сигарети дуже пахучі.
— Ви в Бога вірите, Томасе Яковичу?
— Ні. Слава Богу, я атеїст. А ти шо? Жид, мабуть? — чисто автоматично вдався до чорносотенного популізму Томас і глибоко затягнувся «Парламентом».
— Хто зна, шановний, хто зна! Нам, прихильникам очевидного, це без різниці, а по-вашому сказати, то й похуй. В дхармі національностей нема, якщо ви мене розумієте. Все це давно нікому не цікаво, ну, хіба, може, москалям, але це окрема тема. Вважайте,