Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса - Артур Конан Дойль
— А стайня Мейплтон розміщується теж тут недалеко?
— Так, і це теж не можна скидати з рахунку. Оскільки жеребець Десборо, який належить лордові Блекуотеру, вважається другим претендентом на Кубок Вессексу, і сам лорд, і його управитель Сайлас Браун зацікавлені в зникненні Срібного. Відомо, що Браун уже зробив великі ставки на майбутні перегони, та й зі Стрейкером вони не ладили. Утім, ми обшукали господарство Брауна, але геть зовсім нічого не знайшли.
— І немає ніяких доказів того, що цей Симпсон діяв в інтересах стайні Мейплтон?
— Жодного.
Голмс відкинувся на спинку сидіння й заплющив очі. За декілька хвилин коляска зупинилася біля невеличкої чистенької вілли з червоної цегли. Зусібіч до самого обрію віллу оточувало горбисте поле, пожовкле від зів’ялої трави. Вдалечині виднілася дзвіниця Тавістока, та кілька невеликих будівель на заході вказували на місцезнаходження стайні Мейплтон. Ми зіскочили з коляски, лише Голмс зостався сидіти, заглиблений у роздуми. І тільки коли я торкнув його за руку, він здригнувся та рвучко зістрибнув на землю.
В очах мого друга я помітив вогник — очевидну ознаку того, що він знайшов ниточку, хоча я й уявити не міг, що його на це наштовхнуло.
— Може, ви хотіли б одразу вирушити на місце злочину, містере Голмс? — запропонував Грегорі.
— Я, мабуть, трохи затримаюся тут, хочу дещо уточнити. Тіло Стрейкера, напевне, принесли сюди?
— Так, воно лежить нагорі. Коронер завтра його огляне.
— Стрейкер кілька років прослужив у вас, полковнику Росс?
— Так, і я завжди вважав його прекрасним працівником.
— Сподіваюся, ви оглянули його кишені, інспекторе?
— Усі речі, що були знайдені в його кишенях, зберігаються у вітальні. Можете на них подивитися.
Ми увійшли до будинку та розсілися за столом у вітальні. Інспектор відкрив бляшанку й висипав перед нами купку предметів. Ми побачили коробок воскових сірників, недогарок свічки завдовжки у два дюйми, люльку, півунції нарізаного смужками плиткового тютюну в капшуці з тюленячої шкіри, срібний годинник на ланцюжку, п’ять золотих соверенів, алюмінієвий футляр для олівців, кілька папірців і ніж із держаком зі слонової кістки й тонким, що не гнеться, лезом, на якому стояло тавро «Weiss & Co., London».
— Цікавий ніж. — Голмс підніс його до очей і став пильно роздивлятись. — Дуже тонке лезо, призначене для ювелірної роботи. Досить дивно, що людина, збираючись уночі йти на стайню, вирішила захопити цю річ із собою. Тим більше, що ніж міг прорізати його кишеню й випасти.
— Кінчик леза був захищений пробковою насадкою, яку ми знайшли поруч із тілом, — пояснив інспектор. — Дружина Стрейкера говорить, що ніж лежав на туалетному столику і він захопив його із собою, виходячи з кімнати. Як зброя він нікуди не годиться, але кращого у тренера просто не було під рукою.
— Можливо. А що це за папери?
— Ці три аркуші — сплачені рахунки від торговця сіном. Це — записка від полковника Росса. А оце — рахунок на тридцять сім фунтів п’ятнадцять шилінгів, виписаний модисткою мадам Лезур’є з Бонд-стрит на ім’я Вільяма Дербишира. Місіс Стрейкер каже, що цей Дербишир був другом її чоловіка і його листи іноді надходили на їхню адресу.
— У мадам Дербишир вишуканий смак, — зазначив Голмс, переглядаючи рахунок. — Тридцять сім фунтів за сукню, подумати тільки! Якраз час відвідати місце злочину.
Коли ми вийшли з вітальні, з глибини коридора вигулькнула жінка. На її блідому обличчі застиг вираз нещодавно пережитого жаху.
— Ви знайшли їх, інспекторе? Упіймали? — задихаючись, промовила вона.
— Ні, місіс Стрейкер. Але з Лондона нам на допомогу приїхав містер Голмс, і ми робимо все можливе.
— Адже я недавно бачив вас на одному прийомі в Плімуті, місіс Стрейкер! — несподівано звернувся до неї Голмс.
— Ні, сер. Ви помиляєтеся.
— Я впевнений, що це були ви. Ви були вдягнуті в сіро-голубу сукню, оздоблену страусовим пір’ям.
— У мене ніколи не було такої сукні, сер, — похитала головою леді.
— Ну що ж, напевне, я помилився, — сказав Голмс і, перепросивши, вийшов із будинку вслід за інспектором.
Пройшовши трохи полем, ми опинилися біля улоговини, на дні якої був знайдений труп. На самісінькому краю ріс кущ дрока, той самий, на якому висів макінтош.
— Тієї ночі вітру не було, правильно?
— Так, але лило як з відра.
— Виходить, що макінтош не занесло вітром на кущ, його туди повісили.
— Слушно, він був накинутий на гілки.
— Надзвичайно цікаво. І земля тут добряче втоптана. Безсумнівно, від понеділка тут побувала сила-силенна людей.
— Аж он, скраю, ми простелили взяту в будинку килимову доріжку й ходили тільки по ній. Ось у мене в мішку черевик Стрейкера й черевик Фіцроя Симпсона. До того ж я прихопив стару підкову Срібного.
— Любий інспекторе, ви перевершили себе! — Голмс узяв мішок і, спустившись до улоговини, улігся на доріжку й розпочав вивчати витоптану багнюку. — Ага! — несподівано вигукнув він. — Що ж це в нас тут є? — Голмс акуратно витяг із багна наполовину згорілий восковий сірник.
— Не розумію, як я міг його не помітити, — спантеличено пробурмотів інспектор.
— Не дивно. Я й сам побачив його тільки тому, що сподівався знайти.
— Як! Ви знали, що знайдете тут сірник?
— Я не виключав такої можливості.
Голмс видобув із мішка черевики та взявся порівнювати їхні підошви з відбитками на землі, після чого заліз на край ями й почав повзати між кущами.
— Боюся, що ви більше нічого тут не знайдете, — гукнув йому інспектор. — Я уважно обдивився ґрунт у радіусі ста ярдів.
— Що ж, — сказав Голмс, підводячись, — дійсно немає сенсу робити це ще раз. Але я б хотів прогулятися долиною, поки не стемніло, щоб мати уявлення про те, з чим доведеться зіткнутися завтра. А підкову цю, я, мабуть, прихоплю із собою.
Полковник Росс, який досі мовчки спостерігав за роботою мого друга, нетерпляче глипнув на годинник.
— Інспекторе, я б волів, щоб
