По багряному сліду - Артур Конан Дойль

— Але ж сонячна система! — запротестував я.

— На бісового батька вона мені! — перебив він нетерпляче. — Ви кажете, що ми крутимось навколо сонця. Якби ми крутились навколо місяця, то це ні на шеляг не змінило б нічого для мене чи моєї роботи.

Я мало не спитав його, що то за робота, але щось у його манері підказало мені, що запитання буде небажаним. Проте я обміркував нашу коротку розмову і спробував зробити з неї висновки. Він сказав, що не здобував би ніякого знання, що не стосується його мети. Отже, всі його знання потрібні йому тільки для досягнення мети. Я перелічив у думці всі ті різноманітні питання, в яких він виявив себе переді мною винятково добре обізнаним. Я навіть узяв олівця і прикинув їх на папері. Я не міг стриматися від сміху, коли склав цей документ.

Ось як він виглядав:

Шерлок Холмс. Обсяг його знань:

1. Знання літератури — жодного.

2.» філософії — жодного.

3.» астрономії — жодного.

4.» політики — слабеньке.

5.» ботаніки — нерівне. Обізнаний з беладоною, опіумом і отрутами взагалі. Не знає нічого про практичне садівництво.

6.» геології — практичне, але обмежене. З одного погляду впізнає різні грунти. Після прогулянки показував мені бризки на своїх штанях і розрізняв по кольору і консистенції, в якій частині Лондона дістав їх.

7.» хімії — глибоке.

8.» анатомії — точне, але не систематичне.

9.» сенсаційної літератури — невичерпне. Він, здається, знає кожну деталь кожного страхітливого злочину, вчиненого в цьому столітті.

10. Добре грає на скрипці.

11. Вправний боксер і фехтувальник.

12. Має добрі практичні знання британського права.

Дійшовши до цього місця в моєму списку, я з відчаю кинув список у вогонь. «Я ніколи не зможу взнати, куди цей чоловік гне і яку він відкрив професію, що потребує всіх цих достоїнств, — сказав я сам собі, — то ж краще відмовитися від спроби одразу».

Я згадував уже про його майстерну гру на скрипці. Це була надзвичайна гра, але така ж дивацька, як і всі його інші достоїнства. Я добре знав, що він може грати п'єси, і то важкі п'єси, бо на мою просьбу він заграв деякі пісні Мендельсона та інші популярні речі. Але, залишаючись наодинці, він рідко награвав якусь виразну мелодію чи знайомий мотив. Десь увечері, відкинувшись у кріслі, він заплющував очі і цигикав на скрипці, недбало кинутій на коліно. Іноді звуки були ясні і журливі. Часом вони були фантастичні і веселі. Зрозуміло, що вони відтворювали думки, які опановували його, але чи музика допомагала тут думкам, чи була ця гра просто наслідком примхи або фантазії — цього я не міг зрозуміти. Я міг би запротестувати проти таких нестерпних соло, якби він звичайно не закінчував їх цілим попурі з моїх улюблених мелодій у вигляді певної компенсації за випробування мого терпіння.

Мабуть, з тиждень до нас ніхто не заходив, і я почав думати, що мій співмешканець такий же самотній, як і я. Проте незабаром я переконався, що у Холмса багато знайомих, причому в найрізноманітніших верствах суспільства. Бував один хворобливий, схожий на пацюка, темноокий чоловічок якого мені представили як містера Лестрейда; він заходив по три-чотири рази на тиждень. Якось ранком завітала нарядно одягнена дівчина і пробула з півгодини чи й більше. Того ж вечора зайшов сивий, обшарпаний відвідувач, схожий на рознощика, який здався мені дуже збудженим, а слідом за ним з'явилася недбало взута літня жінка. Іншого разу з моїм співмешканцем розмовляв сивий джентльмен, а наступного дня — залізничний носильник у вельветовій формі. Коли з'являвся хтось із цих різномасних відвідувачів, Шерлок Холмс звичайно просив дозволу скористатися вітальнею, і я йшов до своєї спальні. Він завжди просив пробачення за цю незручність.

— Мені доводиться користуватись вітальнею, як робочим кабінетом, — пояснював він, — а ці люди — мої клієнти.

Знову я мав нагоду прямо спитати, в чому полягає його робота, і знову не насмілився викликати його на відвертість. Я вважав тоді, що Холмс має якусь серйозну підставу обходити мовчанкою питання про свої заняття, але незабаром він розвіяв такі думки, сам почавши розмову на цю тему.

Якось, — добре пам'ятаю, що це було 4 березня, — я встав трохи раніше, ніж звичайно, і застав Шерлока Холмса за сніданком. Господиня вже так звикла до моєї звички пізно вставати, що моє місце не було накрите і кава не була готова. З безпідставною дразливістю, притаманною людському роду, я подзвонив і сухо сповістив, що чекаю сніданку. Потім узяв зі столу газету і спробував згаяти час читанням, поки мій компаньйон мов жував свої грінки. Заголовок однієї статті був помічений олівцем, і я, зрозуміло, став пробігати її очима.

Стаття називалась дещо претензійно: «Книга життя». В ній говорилось про те, як багато може узнати спостережлива людина, точно й систематично аналізуючи все, з чим вона стикається повсякденно. Мене вразила в статті дивовижна суміш проникливості й абсурдності. Міркування були логічні і переконливі, але висновки здалися мені надто далекосяжними і перебільшеними. Автор твердив, що за життєвим виразом обличчя людини, посмикуванням м'яза або поглядом очей можна відгадати найглибші її думки. Якщо вірити йому, неможливо обдурити людину, що має досвід у спостереженні і аналізі. Його висновки здавались непогрішимими, як теореми Евкліда. Необізнаних результати його спостережень настільки вражають, що вони можуть запідозрити автора їх у чаклунстві, поки не дізнаються, яким шляхом він дійшов своїх висновків.

Із спостережень над краплиною води, говорилось у статті, логічно мислячий суб'єкт може зробити висновок про можливість існування Атлантичного океану або Ніагари, не бачивши і не чувши про них. Усе життя — це великий ланцюг, природу якого можна пізнати з окремої його ланки. Як і всі інші мистецтва, науку умовиводу і аналізу можна освоїти, лише довго і наполегливо вивчаючи її, а життя надто коротке, щоб звичайний смертний зміг досягти в ній межі досконалості.

Тому, перш ніж звернутися до складних моральних і розумових проблем, дослідникові треба починати з оволодіння елементарними проблемами. Хай навчиться він, зустрівши якусь людину, з одного погляду визначати її минуле, заняття або професію. Якими б дитячими не здавалися такі вправи, вони загострюють спостережливість і вчать, як треба дивитися і на що дивитися. По нігтях на пальцях рук, по рукавах костюма, по черевику, по колінах штанів, по мозолях на вказівному і великому пальцях, по виразу обличчя, по манжетах сорочки — по кожній з цих дрібниць можна визначити професію людини. Майже неймовірно,