
Сиди тихо - Зенгін Грід
Звісно ж, Маріанна мене обманула. Коли я повернувся, знайшов у хліві дівчину з роздертим горлом. Маріанна вдоволено витирала кров з губ.
— Хороший хлопчик, — зареготала вона, — Слухняний!
Я підбіг до тіла і впав перед ним на коліна. Оленка дихала уривчасто, її очі вирячилися неясним позирком в пустоту. Я з докором глянув на Маріанну.
— Бери, — вона простягнула мені руку і відкрила жменю. Червоні намистини покотилися по її білій долоні, лишаючи криваві доріжки. — Ти ж хотів їх Єві подарувати.
Я зірвався на ноги й побіг за батьком. Коли привів його до Оленки, він тільки похитав головою:
— Пізно.
Дівчина вже не дихала. Я притулив вухо до її грудей — серце не гупало. Єретик підняв тонке понівечене тільце й перекинув собі через плече, як полотняну торбу.
— Ходімо, треба закопати.