Українська література » » Прес-центр - Юліан Семенов

Прес-центр - Юліан Семенов

---
Читаємо онлайн Прес-центр - Юліан Семенов
людей, що читають по-іспанськи.

— Пробач… Я мала на увазі пресу Сполучених Штатів… Там нині почали з’являтися статті, в яких твій режим називають прокомуністичним…

— Я за свободу друку, — відрубав Санчес. — Це їхня справа… Я досить ретельно аналізував північноамериканську пресу перед інтервенцією в Гватемалу… Якщо тебе цікавить, як готується інтервенція, почитай ці матеріали — і ти зрозумієш, коли є реальна небезпека… Адже я не ображу тебе, коли скажу, що журналістам легше друкували трухлятину? За це, видно, більше платять?

— Та ні, ти мене не образив…

— Пробач іще раз, але ж це правда, хіба не так?

— Це правда… Хто стоїть за спиною правих екстремістів, що ховаються в сельві на півночі Гаривасу?

— Я краще скажу, з кого вони рекрутуються. Певен, коли ми почнемо нашу економічну реформу, коли кожен громадянин матиме реальне право виявити себе в бізнесі — так, так, саме так, у бізнесі, спрямованому на благо всіх і відповідно до внеску кожного в цю справу — на своє власне благо, — живильне середовище для демагогів, що рекрутують правоекстремістських відщепенців, зникне.

— В чому ти вбачаєш суть економічної реформи?

— В чесній і справедливій оплаті, яка спонукала б людей до праці, до творчої праці. В чесному розподілі національного прибутку. В залученні іноземного капіталу, достатнього, щоб можна було дати країні енергію. Ти їздила по республіці й бачила, що у нас практично немає механізованої праці, жінки й діти працюють на осонні ручним способом, тоді як усе це можна робити машинами…

— А яку роботу ти даси людям, якщо зможеш провести економічну реформу, тобто від ручної праці перейдеш до машинної?

— Узбережжя… Наше узбережжя може стати таким курортно-туристським місцем, рівного якому не знайдеш…

— А після того, як ви забудуєте узбережжя?

Санчес хмикнув.

— Коли говорити про той час, коли ми побудуємо те, над чим зараз працюють архітектори й скульптори, це вже буде наступне десятиріччя, а я прагматик, я мушу думати про найближче майбутнє; ті, хто в нашому уряді працюють над проблемами перспективного планування, думають про далеке майбутнє…

— Хто працює над проектами?

— Архітектори Іспанії, Югославії і Болгарії.

— А чому не Франції і Італії?

— Досвід іспанців, болгар і югославів демократичніший — так, принаймні, мені здається…

— Хто фінансуватиме енергопрограму?

— Європейські фірми, зацікавлені в широких контактах з країнами, які розвиваються.

— Але ж американські фірми ближче?

— Ми поки що не маємо від них пропозицій… Тільки слова… Проте ми готові розглянути будь-яку ділову пропозицію з півночі, якщо вона надійде.

— Хто в Європі виявляє особливий інтерес до співробітництва з Гаривасом?

— У нас є досить надійний партнер в особі Леопольдо Граціо. А втім, я попросив би тебе не згадувати цього імені, я не до кінця розумію всю хитрість взаємозв’язків китів світового бізнесу, конкурентну боротьбу і таке інше, отже, гадаю, імені Граціо не варто згадувати в твоєму інтерв’ю. — Санчес запитливо подивився на свого помічника Гутієреса. Той кивнув. — У всякому випадку, — додав Санчес, — доти, поки я не проконсультуюся про це з ним самим… А ще краще, якщо це зробиш ти, я дам тобі прямий телефон…

— Спасибі. Я неодмінно подзвоню йому, як тільки повернусь до Шьоньофа.

— Я дам тобі прямий телефон його секретарки фрау Дорн, яка, коли їй дзвонять саме по цьому телефону, з’єднує з Граціо, де б він не був: у Лондоні, Палермо чи Гонконзі.

— Добре бути мільйонером.

— Чесним важко.

— А хіба є чесні?

— Я вважаю, так. Це люди, котрі роблять ставку не воєнно-промисловий комплекс, а на мирні галузі економіки…

— Мені здається, що комуністи поставляться до твого твердження без особливої радості..

— По-перше, я кажу те, що думаю, не оглядаючись ні кого. По-друге, треба б знати, що Ленін закликав більшовиків учитися хазяйнувати у капіталістів.

— Серед членів твого кабінету є комуністи?

— Наскільки мені відомо, нема.

— Ти кажеш: «Ми — це національна революція». Чи немає в цьому формулюванні небезпеки повороту Гаривасу до тоталітарної націоналістичної диктатури армії?

— Ні в якому разі. Націонал-соціалістська авантюра Гітлера була однією з найяскравіших форм шовінізму. Його сліпа ненависть до слов’ян, євреїв, циган мала характер маніакальний. А наша національна революція стоїть на тій позиції, що це страшенна безсоромність, коли білі в Гаривасі вважали себе за людей першого сорту, мулатів — другого, а до негрів ставилися так, як це було у Північній Америці в часи рабства — не дуже, до речі кажучи, далекі часи. Шовінізм грунтується на економічній нерівності, безкультур’ї, забобонах і честолюбних амбіціях лідерів або ж невдалих художників і літераторів. В нашому уряді пліч-о-пліч працюють негри, білі й мулати.

— Ти дозволив мені ставити будь-які запитання, чи не так?

«Я завжди дозволяв тобі це, кохана моя, — подумав він, — а ти дуже часто ставила мені лише одне запитання: «Ти любиш мене? Ну, скажи, любиш?» Я відповідав, що не вмію говорити про любов, я просто вмію любити, а ти шепотіла: «Жінки люблять вухами…»

— Так, я готовий відповісти на всі твої запитання, — сказав він і додав: — А втім, я лишаю за собою право просити про деякі скорочення в твоєму матеріалі…

— У вашому кабінеті немає розбіжностей?

— У нашому кабінеті є різні точки зору, але це не означає, що є «розбіжності».

— Дозволь нагадати тобі рядки Шекспіра… Коли Кассій каже Бруту:

… Чим Цезар відрізняється від Брута?

Чим це ім’я гучніше за твоє?

Їх поруч напиши, — твоє не гірше.

А вимовиш, — оба

Такі ж звучні.

И вагу мають однаку.

Санчес знизав плечима.

— Той не великий, хто зважує своє ім’я… Порівнювати когось з державних лідерів двадцятого століття з Цезарем неправомірно, бо його охоплювала мрія здійснити на землі цілковите прижиттєве обожнення… Це особлива психологічна категорія, властива, як мені здається, тільки античності… Все інше — погане наслідування оригіналу… А втім, мене в Цезареві приваблює одна риса: хворий лисий старик, він не боявся смерті; цей страх здавався йому неприродним, супротивним висоті духу… Одне слово, Брутом. у наш прагматичний вік бути невигідно; в пам’яті поколінь все одно залишиться Цезар, а не його невдячний син…[1]

— Брут був республіканцем, полковнику Санчес… Він поважав римлянина Цезаря, але Рим для нього був дорожчий…

«Жінка завжди лишається жінкою, особливо якщо любить, — подумав Санчес. — Вона ставиться до коханого тільки як до коханого, у неї в голові не вкладається, що мої слова зараз звернені не до неї одної, а до багатьох, а як же багато серед цих багатьох — ворогів… А для матері Цезар був просто хворим хлопчиком, а не великим володарем умів і регіонів…»

— Якщо говорити

Відгуки про книгу Прес-центр - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: