Воскреслий із мертвих - Олег Федорович Чорногуз

— Ви їх і вибирайте!

— Аркаша! — застеріг Кульгавий. — Ти мене знаєш. Я твій гарант!

— Альберт, у цьому світі гарант тільки твердий долар… Я сам собі не гарант… Я вчора тобі сказав: яйця візьму в «Жаблот»… Таня сказала: «Тільки через мій красивий труп» Я не можу втратити Таню. Я уже втратив Одесу… Я втратив Чорне море… А тепер втрачу Таню… Втрачу Нью-Йорк… Втрачу життя… Ти мене розумієш?..

— Гаразд! Гаразд! Ти Тані не втратиш… Ти нам будуєш павільйон, павільйон «Український сувенір». Ми там два вечори працюємо… Ми… Не ти, не Палагнюк… Ми вдвох… Може, приїде пан-барон… Але він не захоче бруднити руки… Він їх забруднить, але коли після травки зашелестять зелененькі…

— Долари наперед!

— У нас їх нема! Розумієш, нема… Ми їх тільки робимо… Робимо твоїми руками.

— Тоді десять процентів! І щоб я вашої ноги у «Жаблоті» не бачив. Учора Жора знайшов «жучка». Ви здогадуєтесь? Не колорадського.

— Ти що?! — вихопилося в Кульгавого.

— Жора помітив випадково. У нас в столі ніжка давно зламалась… Трималась на чесному слові. А тут забігла одна товста дурепа… Посадила свою с… на стіл. Стіл набік, «жучок» додолу… Досі у нас такого не траплялося… Цей «жучок» цікавиться вашими яйцями… Я умиваю руки…

— Ти просто береш на понт, Аркаша!

— Я умиваю руки, — повторив той і підвівся. — При всій повазі до агентів кадебе! Вони тепер не в моді…

Підвівся і Кульгавий:

— Ну, чорт з тобою. Десять, так десять… Але це ж сума набігає! Куди ти ці гроші дінеш?

— Покладу на синів… Хай ростуть роки і ростуть проценти… Це вже моя турбота… Але у Таймс-Сквер я й ногою не ступлю… На павільйон гроші виділяю. Завтра вам трейлер поставлять… Афішу зроблять… Дизайн також… Але це не в рахунок десяти…

— Аркаша! В Одесі…

— Альберте — це не Одеса. Це Нью-Йорк… Тут живуть і працюють ділові люди… А не одеські тріпачі з бульварним гумором… Зрозумів? У мене троє дітей і ще жоден не знає англійської мови. Жоден не ходить до школи і не дуже туди рветься. Я живу в кредит… Все, що ти в мене бачив, ще не моє… Від відео до Мондео. Зрозумів? Мені вкалувати треба від понеділка до понеділка. Мене питають, чого я не ходжу в синагогу… А я бутерброди їм на ходу… Запиваю холодним чаєм, бо раптом заходить вонючий негр і я відставляю чай і кажу: «Сер, я весь до ваших послуг». Він перебере півмагазина, нічого не купить, потім виявиться, що чимось таки набив кишені, а я п’ю вже холодний чай… А ти мені кажеш — шик, блиск, лоск… Що ти ще тут побачив?.. Усе в золоті, усе в галунах, усе при капусті…

— Аркаша! Ша! Чого ти шумиш! — втрутивсяЦиган. — Ти уже й справді не на Дерибасівській. Я не Дюк і я все чую! Ми домовилися і гуд-бай! — Він повернувся і вийшов. За ним вийшли всі інші. Пройшли з кухні через кімнатку і вийшли на двір. Біля басейну сидів Дмитро Палагнюк і спокійно докурював сигарету…

Та це була не тінь хмарочоса. Це була тінь Френка Фебера…

— Апексе! — стис капітана Дубля в своїх обіймах начальник управління поліції. — Гадаєш, що по Мангеттену ходиш ти один. По Мангеттену ходить за тобою тінь… І це тінь Френка Фебера. Могутня тінь…

Він ще раз притис до себе капітана і дихнув йому просто в обличчя духом гарного шотландського віскі з пахощами мускатного горіха.

— Апексе! — повторив він. — Усе буде о’кей! Пташечки знесуть яєчка у гніздечку… Гніздечко уже звивається… Але як тільки пташечки там умостяться, кішечка їх цап-царап, Алекс… Бо на гніздечко вже опущено кліточку. А в капітана Френка ще жодна пташка з кліточки не вилетіла…

— Вони ще не в кліточці, Френк. Кліточка їм ще й не сниться. З ними майор Марченко — старий досвідчений агент кадебе…

Френк розсміявся і для чогось відтягнув і без того велику кишеню своїх штанів.

— Ти це бачив, Апексе? Це кишеня. Отож твої пташечки уже в мене в кишені…

— Тут є проблема, Френку!

— Ноу проблем! То в Совієт Юніон є тимчасові проблеми, які стають постійними. У нас ноу проблем!

— Бачиш, Френку, тут таки є проблема… Ми їх можемо затримати… Але не зможемо нічого довести. Вони все роблять відповідно до інструкції Міністерства зовнішніх економічних зв’язків нашої держави. Але, як я розумію, люди, які везуть героїн, взагалі не знають про його існування! Вони щиро вірять, що везуть експонати в Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Детройт… Розумієш, перевозять експонати люди, які ні сном ні духом не відають, що працюють на мафію… «Хрещені батьки» цієї операції навіть не доторкаються до товару. Вони тільки спостерігають збоку і спокійно збирають урожай доларів.

— Алексе, ти знаєш Фло?

— Ну!

— Алексе, вона тебе любить. По-вашому, кохає… Вона так і сказала. Чим ти її взяв, Алексе?

— Я? — здивувався капітан Дубль, — здається, нічим…

— Вона сказала, що ти найкращий капітан поліції, якого вона коли-небудь зустрічала. Сьогодні вона ходила в «Жаблот». Не перестає вимагати гроші, яких у неї ніхто там не витягав. Вона їм, Алексе, розвалила стіл… І з-під нього вилетів «жучок». Пташечки насторожилися. Фло «жучка» роздавила, Алексе. Але Фло почула те, чого ще не чув ти і не чув я. Говорив Аркаша. Він сказав: «Для чого їх сортувати. Продайте оптом». Циган сказав: «Ми повинні вилучити з хрестиками на животі»… Ти мене зрозумів, Алексе?.. Бачу, що не зрозумів… Ходімо вип’ємо по склянці чудового віскі і в тебе, як і в мене, просвітліє, Алексе…

— Отже, ті, що з «травкою», позначені?

— Так, Алексе. Тепер я розумію, чому тебе полюбила Фло… Хоч ти їй і не підходиш…

— Чому, Френку?