Воскреслий із мертвих - Олег Федорович Чорногуз

— О так, сер!

— Я попросив би вас більш детально розповісти про те, що ви там почули…

— Коли ми зайшли з Гаррі до Аркаші… Його звали Аркаша… Там їх було троє. Чи то греки, чи то молдавани, чи то євреї. Не знаю. Але вони розмовляли не по-єврейськи.

— Ви розмовляєте й по-єврейськи?..

— Трохи, сер… Зовсім трохи… Я жила в єврейському кварталі, сер… Моє дитинство пробігло там, — вона так і сказала: пробігло. Капітан її не перебивав. Слухав мовчки, підійшов до бачка з гарячою кавою і тихо націдив дві склянки. У свою додав молока… Фло від молока відмовилась. — Потім вискочила ця малоприємна касирка. З такими великими короткозорими очима. Відштовхнула мене і крикнула, гадаючи, що я нічого не розумію… Так ведуть себе італійці і євреї… Вони кричать, метушаться… Ні на кого не звертають уваги, ні тобі соррі, ні тобі екск’юз мі… Що вона сказала? Вона сказала, що Аркаша мішігєн… Ви знаєте, що означає це слово, сер?

Капітан ствердно кивнув головою.

— Потім вона сказала, що «развод і дєвіч’я фамілія»… Я зрозуміла, що вона виступає проти якогось бізнесу…

— А фраза, Фло, фраза!..

— Ай, мені, знаєте, незручно її повторювати… Вона по-англійськи звучить дуже непристойно і водночас смішно…

— Але ми з вами розмовляємо не англійською мовою. І це, Фло, дуже важливо.

— Я розумію, сер. Вона сказала: «Куди я твої яйця, Аркаша, покладу… Навіть якщо вони розфарбовані». Тоді він сказав: «Таня, вони не будуть лежати тут. Пташечка зів’є гніздо в Таймс-Сквері. Воно буде тимчасовим. Три дні на акліматизацію, і яєчка відлетять у Майямі… А пташечка в небо і кінці у воду… Ти мене, Таня, зрозуміла…» Вона сказала, що вона «всьо харашо паніла! І даже слішком харашо і я вазвращаюсь в Адесу». «Ти шукаєш причини, щоб улизнути з Жориком?». «А якщо й так. Я тобі не збираюсь носить сухарі з українського хліба за два долари буханка», хряснула дверима і вибігла в магазин…

— Ти все сказала, Фло?..

— Ця телиця назвала мене коровою… Але чи це вам потрібно?

— Мене цікавить усе, що зв’язано з ТаймсСквером.

— Вона потім ще повернулась і сказала: «Ця корова ще тут. Забирай її звідси або скажи, що гроші їй виплатить синагога. Там тебе чекають землячки. Вони не можуть зайти через цих двох… У них щось термінове… Один переступає з ноги на ногу, ніби в туалет проситься. А другий взагалі кривий. З ким ти зв’язався, Аркаша? Ти про Льову подумав? Про Сару подумав? Про мене подумав?» Аркаша попросив її, щоб вона їм сказала, хай хвилинку почекають. Але помітивши, що з нами надовго, вибіг у магазин сам… Я вийшла за ним і кричала, сер, буквально вчепившись йому в плечі. А Гаррі чіпляв у його кабінеті «жучка». Якщо ту кімнату можна назвати кабінетом… «Сер, хто мені поверне гроші?» «Ісус Христос, — цинічно сказав він і показав пальцем на небо.

— Ти чула ось це радіо?» У цей час гучномовець горланив «Пані і панове! Тримайте свої гаманці на замку, як Радянський Союз»… Далі я не чула нічого. Я схлипувала… — А отим двом, високому і з ним кульгавому, Аркаша сказав: «Пташечка знеслася. „Мрія“ у Лас-Вегасі». Що таке «Мрія», я не знаю. Мабуть, жаргон…

— Ні, Фло, це українське слово. По-російськи «Мечта».

Фло продовжила:

— «Нам потрібний салон, — сказав кульгавий.

— Якщо ти не хочеш їх тут виставити…» «Яйця? Виставити в „Жаблоті“? У мене ще дах не поїхав». Я не все, сер, зрозуміла. Може, й не все точно запам’ятала. Потім Аркаша запитав: «Де гарант?» «Гарант — митниця, — відповів Кульгавий. — Зелене світло… Частина у Лас-Вегасі, частина у нас, частина в Майямі… Щупальці мертві — гірський віск і фарба карпатських квітів убиває собачий нюх… Все о’кей, Аркаша… Бери яйця в руки… Не обпечешся — зігрієшся». «Добре», — погодився Аркаша. В цей час ввійшов Гаррі. Він сказав: «Фло, чого ти досі плачеш… Візьми у них товаром, бо ми просто так звідси не вийдемо». «Дай їм що-небудь, Аркаша, і хай мотають звідси, — порадив Кульгавий. — Ми ж так і не домовились…» «А ми вже домовилися. Гніздечко я зів’ю з фанери. Для вашої пташечки не буде холодно». «Пташечка скоро відлетить у вирій. Ти за пташечку не хвилюйся. Давай салон». «Для чого ця парадність… Не простіше — Лас-Вегас, Майямі?» «Як ти не розумієш, Аркаша… Ми завойовуємо ринок… Виставка-продаж… Дали ж рекламу… Такі сувеніри ви можете сьогодні придбати у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Кентуккі, Айові… Там дерев’яні. А ці з начинкою. Дерев’яні можеш взяти й в „Жаблот“. Хай заспокоїться Таня! Вони підуть і тут. Дай меншу ціну.

Компенсацію матимеш. Ти ж хочеш ранчо». «Я хочу бунгало».

— А я хочу, щоб ви мені вернули гроші,— сказала я. Аркаша поманив мене пальцем, потім вивів на вулицю і сказав: «Оцю дорогу бачила? Колись вона вела нас до комунізму, а тепер до тухес… Іди звідси, щоб я її тобі не розцяцькував синцями… Треба не роззявляти рота, бо „Жаблот“ — це тобі не музей Гухенхайма! І не Метрополітен-опера… Хочеш завивати — йди туди, там співають в оригіналі», — і зачинив за собою двері, які до цього не зачинялись.

— А що ж ваш рицар, Фло?

— Ви маєте на увазі Гаррі Стреснера? Він дуже сміявся і згадував свого бродвейського приятеля, який йому казав: «Якщо щось забудеш, Гаррі, то спробуй згадати, що саме ти забув і, головне, де саме».

Фло замовкла і витерла спітнілі руки. Відчувалося, що підготовка в голлівудські зірки не минула даремно.

Капітан Дубль підвівся і мовив:

— Ви феномен, Фло. Жаль, що такий талант пропадає в поліцейському управлінні. З такою пам’яттю вам би працювати на сцені. Не один імпресаріо зекономив би на суфлері.

— Дякую, капітане Алекс, дякую… Ви дуже люб’язні, — посміхнулася Фло і заплакала.

По дорозі до готелю капітан Дубль спробував вишикувати факти