Клянусь, я твоя - Поліна Ендрі
- Друзі, як у вас справи у школі? У мене тут неймовірно смачне кокосове печиво з джемом, я подумала, вам не завадить як слід підкріпитися перед навчанням, але доведеться почекати хвилин десять, я тільки поставила його в духовку, - мама швидко пояснює і посміхається так, як жодного разу в житті не посміхалася мені.
Стен збентежено поправляє невеликий акуратний вузлик краватки на шиї, стоячи в чорних ділових штанах, білій сорочці, застебнутій на всі гудзики, класичній чорній жилетці і з чорним портфелем під пахвою, - ну вилитий джентельмен дев'яностих років на сучасний лад. Він явно почувається ніяково.
- Дякую, Джуліє, ви дуже люб'язна.
Мама відмахується рукою, начебто випікає кокосове печиво кілограмами щодня, і в цьому нічого такого немає. Потім вона легенько примружується та якось підозріло зупиняє погляд на обличчі хлопця.
- Стен, звідки в тебе синці?
Я затамовую подих. Я зовсім забула про це. Незважаючи на рівний спокійний голос мами, я чую в ньому легку стривоженість. Моє серце чомусь починає стукати швидше, я починаю хвилюватися, щоб вона не дізналась правду, і коли Стен відкриває рота, збираючись відповісти, я швидко випалюю, перш ніж він встигає сказати:
– Він просто захистив мене від місцевих хуліганів.
- Так, нісенітниця, - Стен ковтає і трохи прокашлюється, трохи агресивніше поправляючи вузлик краватки, що раптом стала йому тісною. Він явно не був готовий до моєї нахабної брехні.
Мама на мить застигає, наче вражена такою відповіддю, але швидко відтаює. Вона трохи розслабляється та повертається до кухонного столу. Ніж у її руці помітно оживає, стукаючи по обробній дошці.
- Люба, ти запам'ятала їхні обличчя? Можливо, це вже не перший такий випадок, треба подати на них заяву до поліції.
- Не треба, мамо. Батьки Стена вже про все подбали.
- Що ж, гаразд.
Я навіть полегшено видихаю, тому що мене все ж таки радує, що звична невгамовна наполегливість мами зараз кудись поділася. Через кілька секунд вона схвильовано звертається до мене:
- Кім, що ж ти не попередила мене раніше? Я б щось та приготувала...
Під "щось" мається на увазі святкова вечеря-обід, обов'язково прикрашена улюбленою холодною стравою Стена - сирними тарталетками з маринованими грибами.
- Не хвилюйтесь, я все одно ненадовго. Кім погодилася допомогти мені з теорією права. Нам краще поквапитися...
Тут я киваю, бо повністю згодна зі Стеном:
- Мам, справді, тобі не варто хвилюватись.
Я бачу, як мамина посмішка поступово тане, перетворюючись на ввічливо підняті куточки губ. Вона ледь помітно киває, і коли я вже полегшено видихаю, беручи Стена за зап'ястя і забираючи на другий поверх, до мене долинає її рівний спокійний голос:
- Кім, залишся на хвилину.
Я завмираю на секунду, осмислюючи прохання, зустрічаюся з поглядом Стена і киваю йому підборіддям на сходи. Мама уважно спостерігає, як він піднімається на другий поверх, і навіть коли звуки його кроків зникають і він теж, вона не відводить очі. Я весь цей час дивлюся на неї, чудово знаючи, що вона відчуває на собі мій пильний погляд, але чомусь зволікає, і мені це не подобається. Проходить ще кілька секунд, і мама нарешті видає довгий видих. Вона переводить на мене погляд. Я чомусь починаю нервувати.
- Мам, - починаю я, радіючи тому, що голос мене не підводить. — Якщо ти турбуєшся про те, що ми зі Стеном займатимемося в моїй кімнаті наодинці, то можу тебе запевнити, що ми нічого такого не збираємося робити. Ми повторюватимемо історичний та порівняльно-правовий аналіз, а потім розбиратимемо варіанти контрольної. Я можу залишити двері прочиненими, щоб ти була спокійна і...
- Кім, - мама спокійно обриває мене і тут я ловлю на собі її відсторонений погляд. Я різко припиняю тараторити, розуміючи, що навряд чи мама взагалі чула, про що я говорю, і швидше за все справа зовсім не в цьому. - Тато дзвонив. У нього виникла проблема з одним іноземцем. Його відправляють у термінове відрядження, то ж у ці вихідні влаштувати пікнік не вийде. Вибирай будь-який інший день, ми з татом постараємося до цього часу залагодити всі справи та підлаштуватися під тебе.
І ось, про що я говорила?
Я кривлю губи у посмішці.
- Та годі, мам, мені зараз все одно не до пікніків. Скоро випускний, вступні іспити... Сама розумієш, - я якомога недбаліше знизую плечима.
Мама киває і хоч це не те, що я хотіла б почути у відповідь, мене цілком задовольняє такий поворот подій. Розуміючи, що на цьому наша розмова завершена, я роблю розворот до сходів, і коли я вже стаю на першу сходинку, поклавши руку на перила, до мене доноситься спокійний голос мами.
- Кім, - я зупиняюся і обертаю до неї обличчя. - Ти розумниця.
Тепер її губи тягнуться у натяку на посмішку.
Це не проста похвала. Я відчуваю це, - незважаючи на звичайний буденний тон, я помічаю гордість у маминих очах. Напевно, мама вже навидумувала собі всякого, встигнувши подумки скласти список гостей на наше зі Стеном весілля, вибрати колір своєї сукні і порахувати у скільки їм з татом обійдеться це свято. А я не наважуюсь сказати, що ми з ним просто друзі, у нас ніколи нічого не буде і Кейн, як і раніше, центр моєї душі. Так, це дуже неправильно, і можливо, я сама собі викопую яму, але я подумаю про це пізніше. Зараз мені добре, у нас з Кейном все гаразд і Стен більше не намагається зпаскудити мені життя. Доля надала мені подарунок у вигляді коханого хлопця та непоганого друга, то хто я така, щоб відмовлятися від цього? І, думаючи про те, як би все склалося, якби Стен не визнав своєї помилки, я піднімаюся на другий поверх, знаходячи його в коридорі, що тримає руки в кишенях штанів і розглядає колекцію керамічних бюстиків з милими лісовими звірятамими, затишно розміщеними на протилежній моїй кімнаті стіні з вбудованим стелажом. Колись я дуже любила казки, особливо про лісових тварин і просто не давала проходу мамі, доки не отримувала нову фігурку. Не розумію, чому батьки досі не прибрали їх.
