Дванадцять китайців і жінка - Джеймс Хедлі Чейз
Клерк уважно перечитав текст і пильно поглянув на Феннера.
У телеграмі було таке:
«Доулен. Контора 1156, Рузвельт-білдінґ, Нью-Йорк.
Повідом як Ґроссет розслідує справу про вбивство Дейлі. Це — терміново. Д. Ф.»
Розплатившись за телеграму, Феннер вийшов і невдовзі був уже в бунгало. Глорія з коктейлями чекала на нього.
Детектив одразу ж попередив:
— Я дуже поспішаю, тож давай вип'ємо та поїмо одночасно.
Глорія подзвонила служниці.
— А куди поспішаєш?
Феннер мило посміхнувся.
— Маю намір зустрітися з твоїм чоловіченьком, — люб'язно пояснив. Йому саме пора позбутися сором'язливості та вступити у гру всерйоз!
Глорія вкотре стенула плечима.
— Навряд чи він тобі допоможе.
Поки вони вечеряли, Феннер мовчав. Заговорив, щойно вони скінчили їсти.
— Послухай-но, мала, це все дуже серйозно. Поки з тими хлопцями не буде покінчено, мусиш залишатися тут — за жодних обставин не полишай своє кубельце. Ти забагато знаєш, а цього цілком достатньо, щоб надовго засадити Тейлера за ґрати. Будь-хто з його банди залюбки переріже тобі горлянку, щойно дізнається, де ти. Тож будь обережною, нікуди не висовуйся.
Глорія хотіла щось заперечити, однак Феннер одразу ж урвав її.
— Ну будь же дорослою, — терпляче попросив, — це не займе в тебе багато часу, однак збереже для чергового бідолахи.
Глорія неохоче буркнула: «Гаразд» і попленталася до дивана. Феннер вийшов на кухню.
Баґсі саме закінчив вечеряти і загравав зі служницею, котра цілковито ігнорувала його.
Феннер попередив:
— Зараз мені треба їхати. Можливо, до ранку повернусь, а, може, й ні.
Баґсі миттю скочив на ноги.
— Принести револьвер? — запитав.
Феннер заперечно хитнув головою і розпорядився:
— Залишайся тут. Твоя справа — охороняти міс Лідлер. Тож не спи, а пильнуй. Хтось може спробувати спекатись її.
Баґсі почав:
— Заради Бога, шефе...
Але Феннер нетерпляче урвав:
— Ти залишишся тут!
Баґсі неспокійно засовався на стільці.
— Та дамочка не потребує захисту. Це мене треба від неї захищати!
— Про що дзявкаєш? Ти ж завжди мріяв про виводок жінок. А вона ж варта двадцятьох, чи не так? — перепитав Феннер і ще до того, як Баґсі встиг відповісти, вийшов з кухні.
* * *
Нулен буркнув:
— Коли я казав тобі триматися подалі звідси, то вважав, що ти зрозумієш...
Феннер кинув перед ним на стіл два папірці.
— Подивися на це.
Нулен узяв папірці, недбало глянув на них і враз знерухомів. Потім перевів погляд на Феннера.
— Ти би краще спалив їх, — великодушно порадив той.
Нулен одразу потягнувся за сірником.
Так вони стояли мовчки, доки попіл хмаркою осідав на підлогу.
— Це ж трохи поліпшило твоє становище, еге ж, Лідлере?
Нулен страшенно зблід. І прохрипів:
— Не називай мене так, чорт забирай!
Феннер спитав:
— Чому Тейлер позичив тобі тих десять «штук»?
— Звідки це в тебе?
— Та... знайшов. І подумав, що, можливо, ти будеш зговірливіший, якщо позбудешся боргів перед Тейлером.
Нулер опустив очі.
— Глорія розбовкала, — сказав стиха, і в голосі його зазвучала погроза.
Феннер заперечливо хитнув головою.
— Цю інформацію мені надала поліція. Послухай, приятелю, пропоную тобі врешті на щось зважитись. Якщо не вступиш у гру на моєму боці, то прихоплю тебе зі собою в Іллінойс. Думаю, вони будуть раді бачити тебе там.
Нулен сів.
— Гадаю, що так, — зітхнув. — То що ти хотів?
Феннер уважно розглядав свої нігті.
— Бажаю розв'язати невеличку війну, — врешті обізвався. — Насамперед маю намір покінчити з бандою Карлоса. Прагну спалити всі їхні човни й отримати Карлоса на блюдечку — як винагороду. А тоді вже можна братися й за Тейлера.
Нулен замислився.
— Його люди — справжні головорізи, — зауважив. — Тож це буде нелегко.
Феннер холодно всміхнувся.
— Захопимо їх усіх зненацька. Розправлятимемося по черзі. Хто в тебе міг би виступити проти Карлоса? Маєш кремезних хлопців?
Нулен кивнув:
— Знаю кількох, які могли б зробити це за відповідну винагороду.
— Добре. Даси їм, скільки попросять. Я зекономив тобі аж десять «штук» — зможеш трохи вділити їм. То чому Тейлер позичив тобі стільки грошей?
Нулен відвів очі убік. Феннер нахилився до нього:
— Послухай, мерзенний боягузе! Якщо не будеш зі мною відвертий, то я видам тебе тій зграї. Кажи все начистоту — і то якнайшвидше!
Нулен відкинувся у кріслі.
— Тейлер не хотів, щоб я давав розлучення Глорії, — мовив неохоче, — отож, він ці гроші позичив, але останнім часом наполягав на тому, щоб я їх віддав.
Феннер хмикнув.
— Ну й свиня ж ти, Нулене, — зауважив, підводячись. — А тепер показуй своїх хлопців.
Той заперечив:
— Цього не обіцяв!
— Якщо продовжуватимеш у такому ж дусі, то я тут таки виб'ю з тебе твої паршиві мізки, — пригрозив Феннер. — Просто забудь про те, що я маю певний стосунок до поліції. Це місто мені й задарма не потрібне. Але хочу викурити звідси Карлоса та його банду й отримаю задоволення, споглядаючи це. Опісля зникну звідси. А ти зможеш тут хоч імператором себе проголосити і робити все, що забажаєш.
Нулен підвівся.
— Гадаю, видатки завеликі, але якщо ти справді маєш на увазі те, про що говорив, то я подумаю, чим тобі підсобити.
Вони вийшли, сіли в машину і через чотири хвилини були вже у більярдній на Дюваль-стріт. Нулен зайшов першим, Феннер — за ним. Бармен кивнув Нулену, і вони через бічний вхід пройшли у залу.
У просторій кімнаті, навколо великого стола, обтягнутого зеленим сукном і тьмяно освітленого двома зеленими лампами, стояло п'ятеро чоловіків. У більярдній було страшенно накурено — хоч сокиру вішай.
Усі вони як за командою поглянули на Нулена та Феннера. Один, поклавши кий у піраміду, вислизнув геть.
Нулен оголосив:
— Маю до вас розмову, хлопці.
Вони підійшли крізь густий тютюновий дим ближче, й обличчя їхні були непроникні, а холодні очі неспокійно бігали. Нулен показав пальцем на детектива.
— Його звати Феннер. У нього є деякі міркування щодо бандитів Карлоса. Він гадає, що пора уже вибити їх з міста.
Усі миттю повернулися до Феннера. Тоді високий худий чолов'яга зі шрамом на підборідді та водянистими жорстокими очима кинув:
— Та що ти кажеш? Гарна ідея! Уже невдовзі ми всі складемо блискучу похоронну процесію!
Феннер спокійно проказав:
— Тож познайом мене з цими
