Замах на бродягу - Жорж Сіменон
«Хто ви?»
«Зять»
«Цієї жінки?»
«Ні. Її чоловіка…»
Антоніо скрушно зітхнув.
— Я насилу його переконав, щоб він дозволив мені прийти сюди опізнати труп — замість сестри… Вона хотіла йти разом зі мною… Я уявляв собі, що це буде за видовище, і звелів їй залишитися вдома.
Він знервовано запалив сигарету.
— Інспектор вас не супроводжував?
— Ні. Здається, він був заклопотаний чимось іншим… Сказав, що тут мені дадуть анкету, яку треба заповнити й підписати…
Трохи згодом він додав:
— Тепер ви бачите, що я недаремно турбувався. Позавчора ви, здається, не вірили мені… Де він, цей провулок Рондо?
— Поблизу кладовища Пер-Лашез.
— Вперше чую… Що це за район?
Двері відчинилися, і до кімнати зайшов доктор Морель у білому халаті, білій шапочці, з марлевою маскою на обличчі. Швидко оглянувши присутніх, він зупинився поглядом на комісарові.
— Мені сказали, що ви чекаєте на мене, Мегре, — мовив він. — Прошу…
Слідом за ним вони увійшли до просторої зали. Вікна в ній були засклені матовим склом, крізь яке не проникало сонячне проміння. Вздовж стін кількома рядами стояли металеві ящики. Коли б не їх аж надто великий розмір, вони нічим не відрізнялися б від тих, у яких звичайно зберігаються справи будь-якої державної установи
Посередині на довгому вузькому столі на коліщатках лежав труп, прикритий білим простирадлом.
— Нехай спочатку його опізнає месьє Фарано… Це зять небіжчика, — звернувся комісар до Мореля.
І ритуальним жестом лікар підняв край простирадла. Обличчя покійного заросло густою і досить довгою рудою щетиною, шкіра мала фіолетовий відтінок. На лівій щоці чітко вирізнявся шрам, про який розповідав Фарано в ресторанчику «Дофін».
Тіло під простирадлом здавалося неймовірно худим і коротким.
— Це він?
— Безперечно…
Із співчуття до італійця, готового от-от знепритомніти, Мегре звелів йому вийти разом із Люка для оформлення документів.
— Його можна ховати? — запитав лікар і, діставши згоду комісара, зробив знак чоловікові в сірому халаті, який уже стояв біля відчиненого ящика. — Ходімо зі мною, Мегре…
У його кабінеті був умивальник. Ретельно продезинфікувавши руки та обличчя, доктор Морель зняв халат і одразу перетворився на звичайного поліцейського чиновника.
— Вас, певно, цікавлять результати розтину?.. Остаточний висновок я подам за кілька днів, після проведення всіх аналізів… Поки що можу сказати, що на тілі покійного немає жодного поранення… його було задушено, точніше…
Він на хвилину замовк, немов вагаючись.
— Зауважте — це поки що неофіційно… У своєму звіті я не писатиму про це так категорично… Та коли б мені довелося визначати характер убивства, виходячи з автопсії, я б сказав, що покійний став жертвою нападу ззаду. Вбивця обхопив його голову однією рукою навколо шиї і з такою силою шарпнув до себе, що зламав хребет… Здається, цей прийом у вас називають «кроляча смерть»…
— Отже, він стояв?
— Він міг також сидіти… А втім, я думаю, що він саме стояв і не сподівався на цей напад… Власне кажучи, боротьби не було… Він не захищався… Я ретельно оглянув його руки і не виявив жодної подряпини… Під нігтями теж немає ні слідів крові, ні навіть волокон з одягу нападника… Коли б він боронився, вони напевне були б… Хто це?
— Власник нічних кабаре… Ви можете сказати, коли саме його було вбито?
— Два-три дні тому… Можу додати — теж неофіційно одну деталь: весь цей час труп лежав у закритому приміщенні… Сьогодні ввечері я вам подам перший звіт…
У двері заглянув Люка.
— Він уже підписав папери, патроне… Що з ним далі робити? Може, відпустити додому?..
Мегре не заперечував. Залишалося ще оглянути одяг Еміля та речі, знайдені в кишенях. Пізніше все це мали дослідити в лабораторії.
Всі речі Еміля були купою звалені на столі в другій кімнаті. Темно-синій, майже новий костюм не був ніде порваний, не забруднений, навіть не зім'ятий. Жодної плями крові. Чорні туфлі блищали так, наче їх щойно начистили. Придивившись, Мегре побачив на шкірі кілька свіжих подряпин.
Мегре міг би йти об заклад, що злочин було вчинено в приміщенні і труп викинуто на вулицю лише наприкінці минулої ночі.
Звідки його привезли? Безперечно, у вбивці була машина. Його не тягли по бруківці.
Що ж до вмісту кишень, то тут комісара чекало деяке розчарування. Еміль Буле явно не був курцем. Серед його речей Мегре не побачив ні люльки, ні сигарет, ні сірників, ні запальнички. Не було також тих крихіток тютюну, що їх завжди можна знайти у кишенях курця.
Золотий годинник. У портмоне п'ять стофранкових асигнацій і три по п'ятдесят франків. В одній із кишень ще з десяток дрібних купюр, в другій — дрібні монети.
Низка ключів, складаний ножик, зім'ята носова хустка і ще одна, чиста й випрасувана, що стирчала з набортної кишеньки піджака. Пачка таблеток аспірину, кілька м'ятних цукерок.
— Погляньте, ваша повістка! — вигукнув Люка, що саме порпався в бумажнику.
Так, у Еміля Буле, справді, була поважна причина, щоб не з'явитися до управління в зазначений час.
— Я був певний, що він завжди носив із собою пістолет, — буркнув Мегре.
Але зброї при ньому не знайшли. Натомість увагу комісара привернула товстенька чекова книжка. Вона була майже нова — погашено було лише три чеки: два на невелику суму, і третій, з написом: «У власні руки», — на п'ятсот тисяч франків.
На ньому стояла дата погашення — двадцять друге травня.
— Стривайте, адже саме того дня я викликав його вдруге до Сюрте, — вигукнув Люка. — Це було за чотири дні після його першого візиту…
— Подзвони до лабораторії, нехай заберуть і пильно оглянуть речі.
За кілька хвилин вони вже сідали в чорну
