Гіркий сміх - Пер Валє

— В чому?

— В тому, що ми мусимо зробити. Спіймати того, хто його вбив. І решту людей також.

— Навіщо? — Оса хвилину помовчала, а тоді мовила так тихо, що він її ледве почув: — Щоб помститися. А чому б ні. Помститися.

— Він носив пістолет?

— Так, принаймні часто.

— Навіщо?

— А хіба що? Врешті ж виявилося, що він йому був потрібний, чи як?

Кольберг не відповів.

— Хоч це його й не врятувало, — додала Оса. Кольберг і далі не відповідав.

— Я кохала Оке, — мовила вона твердо, дзвінким голосом.

Здавалося, її увагу прикувало щось за плечима в Кольберга.

— Слухай, Осо.

— Що?

— Отже, він часто кудись ходив. Ти не знаєш, що він там робив, і ми також не знаємо. Ти не думаєш, що він міг із кимось зустрічатися? Тобто з якоюсь іншою жінкою?

— Ні.

— Ти так не думаєш?

— Не те, що не думаю, я знаю.

— Звідки ти можеш знати?

— Це, крім мене, нікого не стосується. А я знаю.

Вона раптом глянула йому просто у вічі і вражено спитала:

— Ви собі уявили, що Оке мав коханку?

— Так. Ми й далі беремо до уваги таку можливість.

— То більше не беріть її до уваги. Цього ні в якому разі не могло бути.

— Чому?

— Я ж сказала, що це вас не стосується.

Кольберг затарабанив пальцями по столу.

— Ти таки справді певна?

— Так, певна.

Він знов удихнув повні легені повітря, ніби хотів набратися духу.

— Оке цікавився фотографією?

— Так, це, власне, було його єдине захоплення, відколи він перестав грати у футбол. Він мав три фотоапарати. А на унітазі стоїть збільшувач. Тобто у ванній кімнаті. Там він проявляв плівку. — Вона здивовано глянула на Кольберга й. додала: — А чому ти питаєш?

Кольберг підсунув їй конверт. Вона відклала сигарету на край попільнички і тремтячими руками витягла фотографії. Глянувши на верхню, вона спаленіла…

— Де… де ти взяв їх?

— Знайшов у Вестберзі.

— У письмовому столі? — Вона кліпнула очима і несподівано спитала — Хто їх бачив? Уся поліція?

— Тільки три особи.

— Хто?

— Мартін Бек, я і моя дружина.

— Гун?

— Так.

— Навіщо ти їх показував Гун?

— Тому, що мав іти сюди. Хотів, щоб вона знала, яка ти на вигляд.

— Яка чи на вигляд? А які ми буваємо? Оке і…

— Оке немає живого, — ледь чутно мовив Кольберг.

Оса й далі була червона як рак. У неї почервоніли навіть шия і руки. На чолі виступили дрібненькі крапельки поту.

— Фотографії зроблені тут? — запитав Кольберг.

Вона кивнула головою.

— Коли?

Оса Турел нервово кусала губи.

— Приблизно три місяці тому, — врешті відповіла вона.

— Думаю, що він робив їх сам?

— Авжеж. Він має… мав усе, що для цього потрібно. Автоматичний спуск і штатив чи як це зветься.

— Навіщо він їх робив?

Оса все ще була червона й спітніла, але відповіла вже спокійнішим голосом:

— Нам здавалося, що це цікаво.

— А навіщо він їх тримав у своєму письмовому столі? — Кольберг трохи помовчав. — У його кабінеті не було жодної особистої речі, крім цих фотографій, — пояснив він.

— Я не знаю.

«Пора змінити тему», — подумав Кольберг і запитав:

— Оке скрізь ходив з пістолетом?

— Майже скрізь.

— Чому?

— Йому так подобалося. Останнім часом. Він цікавився зброєю.

Оса замовкла й наче щось зважувала. Тоді раптом швидко підвелася і вийшла з кімнати. Через короткий коридорчик Кольберг побачив, що вона зайшла до спальні й наблизилась до ліжка. В узголів'ї лежали поряд дві подушки. Вона засунула під одну руку й нерішуче сказала:

— Я маю тут іграшку… пістолет…

Огрядність і флегматичність Кольберга за різних обставин багато кого вводили в оману. Він був добре натренований і мав надзвичайно швидку реакцію.

Оса Турел все ще стояла нахилена над ліжком, коли він опинився поряд і вирвав у неї з руки зброю.

— Це не пістолет, а американський револьвер, — сказав він. — Кольт зразка сорок п'ятого з довгим дулом. Миротворець, як його по-дурному називають американці. До того ж заряджений. І не взятий на запобіжник.

— Ніби я не знаю, — промурмотіла Оса.

Він витяг магазин і забрав патрони.

— І ще й розривні кулі, — сказав він. — Навіть в Америці заборонені. Найнебезпечніша ручна зброя, яку я тільки знаю. З неї можна вбити слона. А якщо вистрілити в людину з відстані п'яти метрів, вона виб'є дірку завбільшки з тарілку і відкине тіло на десять метрів. Звідки в біса ти її взяла?

Оса здвигнула плечима.

— Це револьвер Оке. Він завжди був у нього.

— В ліжку?

Вона похитала головою і тихо мовила:

— Ні, це я його… тепер…

Кольберг сховав патрони до кишені, спрямував дуло в підлогу й натиснув на гачок. Револьвер голосно клацнув серед кімнатної тиші.

— До того ж гачок обпиляний, — сказав Кольберг. — Щоб легше діяв. Це страшна зброя. Гірша за гранату без запобіжника. Досить було тобі невдало повернутися вві сні, як…

Він не докінчив.

— Я останнім часом майже не спала, — сказала Оса.

— Гм,