Феміністка - Леонід Григорович Кононович

— Звертай на польову дорогу! — сказав я, тривожно озираючись назад. Вже смеркало, але міліцейських авт ще не видно було. — Поміняємо колесо, а там і геть поночі буде!

— А потім?

— Будемо добиратися полями: попереду пост, а там нас вже чекають! — Я знову озирнувся: — Дави на газ, дави!

В «Тартар» ми дісталися аж о сьомій вечора. Коли я ввійшов до приймальні, Цуцичок показала на двері кабінету.

— Тебе чекають! — звістила вона якимсь металевим голосом.

— Хто?..

— Двоє з носилками, один із заступом! — Цуцичок з відразою окинула мене поглядом. — Догрався?

— Ти про що це?

—Іди, іди… там тобі скажуть, обревку!

Я стусонув ногою по дверях і ввалився до кабінету. За столом сиділи Мурат із Пітоном.

— О, — сказав шеф, — приїхав-таки… Ану присядь!

— У глаз, — пообіцяв Пітон, — будемо тебе зараз бити! Втямив, ні?

— Щось трапилося?

Мурат заклопотано подивився на мене.

— Щез твій таємний агент!

— Мацюцька?!

— Ну!

— Таких дітей залучати до наших справ — це треба дебілом бути! — обурено сказав Пітон. — За це яйця треба відривати з ходу!

— Коли вона щезла? Пітон зітхнув.

— Півгодини тому. Завезли її на конспіративну квартиру, вона там покрутилася щось пару годин — і здиміла. Хазяйка зателефонувала мені, що навіть не помітила, як вона й помешкання покинула.

— Ти впевнений, що вона не працює на два фронти? — поспитався шеф.

Я посміхнувся.

— Які там два фронти! Ця дівчинка належить мені разом з усіма тельбухами… Боюсь навіть, щоб не закохалася!

— То що ж могло статися?

— Що, що… Якась ідея стрілила їй в голову! Інтелект запрацював, от і вирішила хріновину встругнути… — я зітхнув і став розповідати про все, що сталося після нашої розмови в кабінеті. — Одне слово, ця Леся — психічно хвора людина, котру треба терміново закрити в божевільню… Залишається тільки з'ясувати, де вона бере гроші на свої безумні проекти!

—І що це за проститутки на неї полюють! — докинув Мурат.

—І що це за негр коло них ошивається… — буркнув я, запалюючи сигару.

В кишені задзеленчав телефон.

— Ну? — поспитав я нетерпляче.

— Оскар?

— А хто ж іще!

— Здорово, чувак! Лось на проводе… помнишь меня? Я зціпив щелепи.

— Ну… помню! И чего тебе надо, Лось? Той зареготався.

— Слышь, ты! — нарешті озвався він. — Сто лет на хрен ты мне нужен был бы. если б не твои шестерки!

— Ты о чем?

— Да все о том же! Об этой соплячке, которую ты послал ко мне, врубился?

— Ни хрена не врубаюсь! — роздратовано сказав я. — Или прямо говори или сейчас трубку, на хрен, бросаю! Че за базар,

э?

— Хорошо. — В слухавці завовтузилося. — Слушай.

— Говорить агент Мацюцька! — сказав на тому боці схвильований голосочок. — Я тут, на дачі. Мене тримають в погребі…

— Молчать, проститутка! — гаркнув Лось. І до мене: — Понял теперь?

Я глянув на Пітона й крутнув пальцем у повітрі, неначеб набираючи номер. Він кивнув і притьма вискочив з кабінету.

— Да, — сказав я, — понял… Сколько? Лось коротко реготнув.

— А сколько ты дашь?

— Десять кусков. Він знову зареготав.

— Да нет, маловато… Девочка молодая, интересная! Че такое десять кусков? За эти бабки лучше покувыркаться с нею по полной программе. — На тому боці почулася якась невиразна репліка. — Вот и ребята говорят, что лучше на колхоз ее поставить!

— Сколько?

— Да сколько… Стольник не пожалеешь, вот и хорошо будет!

— Баксов?

— А я че, на лоха смахиваю? — здивувався Лось. — За лоховскую валюту я и руку не подниму, ты че! Баксы гони, дорогой!

Я подумав.

— Идет! — нарешті озвавсь я. — Только не трогайте ее, слышь?

— Да на хрен она кому нужна здесь! Когда башляешь?

— Через полчаса, не раньше! — Я глянув на годинника й побачив, що з того часу, як Пітон вибіг з кабінету, пройшло дві хвилини. — Где встречаемся?

— Ха! — весело сказав Лось. — Ты хитрый, чувак… Собери бабки, тогда и созвонимся! Въехал?

— Ну!

— Вот и лады! Жди звонка.

Я поклав слухавку на стіл і взявся за голову обома руками.

— Мацюцьку викрали одморозки! — звістив я шефові.

— Хто?

— Чув про Лося?

— Поняття не маю! Хто це? Я сумно зітхнув.

— Придурок, яких мало! Професійний найманець. Воював у всіх гарячих точках. Одморожений настільки, що я проти нього — справжнісінький янгол, хоч на небо живцем забирай!

Двері відчинилися, й увійшов Пітон.

— Все гаразд. На мобільний вони вийшли з телефона, встановленого в передмісті. Номер ми з'ясували, адресу теж.

— Помешкання?

— Приватний будинок. План садиби й котеджу є в нашій базі даних.

Мурат глянув на Пітона.

— Піднімай штурмову групу! Спорядження: калаші, бронежилети, спецзасоби. Будемо визволяти цю авантюристку…

Пітон кинувся до дверей і мало не збив з ніг полковника Урилова. Той страшенно заматюкався й, відскочивши убік, посварився на нього кулаком.

— Та куди хрін тебе оце несе, коняку таку з яйцями! Повилазило, еге? Не бачиш, полковник заходить?

— А йшов би вже ти на хрін! — гаркнув Пітон і, сплюнувши, вискочив з кабінету.

— О, — сказав я задоволено, — молодець! Хоч одна