Українська література » » Країна розваг - Стівен Кінг

Країна розваг - Стівен Кінг

---
Читаємо онлайн Країна розваг - Стівен Кінг
собі у свій парк дешевих розваг, а нам дай спокій».

Так я і вчинив. Але в наступні дні махати не перестав, і малий завжди мені відповідав. Вранці та ввечері малий махав у відповідь.

* * *

У той понеділок, коли Ґері «Батя» Аллен поїхав у Флориду (а точніше на Олстонський зірковий ярмарок у Джексонвілі, де його чекала робота начальника будки), я, прийшовши у «Джойленд», застав Едді Паркса, найменш улюбленого старожила, перед «Домом жаху». Він сидів на ящику з-під яблук. Курити в парку було verboten[42], але містер Істербрук поїхав, а Фредді Діна ніде не було видно, тому Едді відчув, що на правило можна й начхати. Курив він у рукавичках, що могло б викликати подив, якби він узагалі коли-небудь їх знімав, але я такого за ним не помічав.

— Ось ти де, малий. На п’ять хвилин спізнився. — Усі називали мене або Дев, або Джонсі, але для Едді я був просто «малий», без варіантів і назавжди.

— Я не запізнився, зараз сьома тридцять. — Я постукав по циферблату годинника.

— Виходить, відстає твій годинник. Чому ти не їздиш з міста на машині, як усі? Це ж п’ять хвилин — і тут.

— Мені подобається пляж.

— Мені похрін на те, що тобі подобається, малий. Приходь вчасно. Це тобі не лекції в університеті, куди можна приходити і йти, коли заманеться. Це робота. І тепер, коли Шеф Біґль поїхав, ти працюватимеш так, наче це робота.

Я міг би заперечити, бо Батя сказав, що за моїм розкладом, коли він, Батя, поїде, стежитиме Лейн Гарді. Але вирішив припнути язика. Ситуація була й без того досить поганою, щоб її ще й погіршувати. Що ж до відповіді на запитання, чому я не подобався Едді, то вона була очевидною. Едді всім надавав рівні можливості — йому не подобався ніхто. Якби з Едді стало зовсім нестерпно, я би пішов до Лейна, але то на крайній випадок. Тато навчав мене (переважно на власному прикладі), що керувати своїм життям для чоловіка означає керувати своїми проблемами.

— Що у вас для мене є, містере Паркс?

— Повно всього. Для початку візьми в сараї з інструментами відро воску «Тертл». І не затримуйся там, щоб почесати язиками зі своїми друзяками. Тоді підеш у Жах і натреш воском усі вагончики. — Тільки, звісно, він промовив «вааагончики». — Ти ж знаєш, що ми їх раз на сезон натираємо, га?

— Насправді не знаю.

— Господи, як малі діти, їй-бо. — Він загасив недопалок цигарки ногою, потім попідняв ящик з-під яблук рівно настільки, щоб закинути його вглиб. Так, неначе від цього недопалок перестане існувати. — І гляди, щоб постарався мені, малий, бо знов пошлю те саме робити. Втямив?

— Втямив.

— Молодець. — Він вставив собі у дзьоб наступну цигарку і покопирсався у кишенях штанів, шукаючи запальничку. З огляду на рукавички, довелося потрудитися. Врешті-решт його пошуки мали успіх, він прикурив і завмер. — Чого дивишся?

— Нічого.

— Тоді бігом марш. І світло там увімкни, щоб видно було, якого дідька ти робиш. Знаєш же, де вимикачі?

Я не знав, але подумав, що знайду їх без його допомоги.

— Так.

Едді подивився на мене кисло.

— Це ж треба, який розумник. — «Розуууумник».

* * *

Металеву коробку з написом СВТЛ я знайшов на стіні між «Музеєм воскових фігур» і «Кімнатою діжки та моста». Відчинивши її, ребром долоні повмикав усі вимикачі. З повним освітленням «Дім жаху» мав би втратити всю свою дешево-зловісну атмосферу містики, але чомусь цього не сталося. У кутках досі громадилися тіні, а з-за тонких дерев’яних стін атракціону чулося завивання вітру (доволі сильного того ранку) і стукала десь напіводірвана дошка. Я подумки відзначив, що її слід знайти й прибити.

В одній руці в мене теліпався дротяний кошик. У ньому лежали чисті ганчірки й стояла велетенська економбанка воску «Тертл». Усе це я проніс через «Похилу кімнату» (тепер перехняблена на правий бік підлога застигла в такому положенні) в галерею. Подивився на автомати для скіболу і згадав несхвальний відгук Ерін: «Невже вони не знають, що це повна обдирайлівка?» Від цього спогаду я усміхнувся, та серце однаково сильно калатало. Бо я знав, що зроблю, коли закінчу виконувати завдання.

Вагончики (загалом їх було двадцять) стояли в ряд у місці висаджування пасажирів. Тунель, що вів у нутрощі «Дому жаху», освітлювали не стробоскопічні блимавки, а дві яскраві білі лампочки. У такому світлі він видавався значно прозаїчнішим.

Я був упевнений, що за все літо Едді навіть вологою ганчіркою тих вагончиків не протирав, а це означало, що треба почати з миття. Що, у свою чергу, означало, що треба принести з сараю-підсобки мильний порошок і наносити декілька відер води з-під найближчого робочого крана. Поки я помив і сполоснув усі двадцять вагончиків, настав час перерви, але я вирішив працювати замість іти на заднє подвір’я чи на лежбище, щоб випити кави. І там, і там я міг здибати Едді, а я вже достатньо наслухався його бурчливої дурні як на один ранок. Тому я перейшов до полірування: накладав віск «Тертл» товстим шаром і розмазував, переходив од вагончика до вагончика, надавав їм блиску під електричним світлом, аж поки вони всі до одного не засяяли, як новенькі. Хоча навряд чи це помітить наступний натовп шукачів гострих відчуттів, коли збереться тут перед своєю дев’ятихвилинною поїздкою. На той час, коли я закінчив, з рукавичками можна було попрощатися. Потрібно було купувати нову пару в міському господарчому магазині, а хороші коштували недешево. Мене розважила думка: що сказав би Едді, якби я виставив йому рахунок.

Кошик із брудними ганчірками й воском «Тертл» (банка вже майже спорожніла) я залишив біля виходу з галереї. Було десять хвилин по дванадцятій, але на той час мій голод був пов’язаний не з їжею. Я потягнувся, щоб розігнати біль у м’язах рук і ніг, та пішов туди, звідки вирушав потяг. Зупинився, щоб помилуватися вагончиками, які м’яко виблискували у світлі лампочок, а тоді повільно пішов уздовж колії углиб «Дому жаху».

Проходячи під Верескучим черепом, я мусив нагнути голову, хоч тепер він був підтягнутий догори й там зафіксований. За ним починалася темниця, де таланти з команди «Доберман» під проводом Едді Паркса старалися (здебільшого успішно) своїми стогонами й виттям налякати до смерті дітлахів різного віку. Тут я зміг знову випростатися, бо стеля в цьому

Відгуки про книгу Країна розваг - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: