Випадковий наречений - Аніта Русанова

- Ага, зрозумів. – Сказав Макс, качаючи маленьку.

- І я б сьогодні теж хотіла вирватися, декуди, і Настю з собою візьму – Сказала Яна. – Макс, побудеш зі Стефою? – Запитала Яна.

- Залюбки! Так, Стефа? Побудеш зі мною? – Запитав Макс у дитини. – Так, звісно, я люблю проводити свій час зі своїм улюбленим дядьком і хрещеним. – Сказав Макс, вдаючи ніби це говорила Стефа. – От бачиш, тобі немає про що хвилюватись. – Сказав Макс до Яни.

- Та бачу. – Сміючись, вимовляє Яна. – Так, зараз поснідаємо і підемо збиратися. – Звернулась Яна до мене, ставлячи сніданок на стіл.

- Добре, усім смачного! – Мовила я.

- Смачного! – В один голос сказали Яна і Макс.

Після сніданку, допомігши Яні з посудом, я пішла збиратись. Куди ми з Яною поїдемо я не знаю, не змогла у неї дізнатися хоча б щось. На моє питання вона дала коротку відповідь: «Скоро сама все побачиш».

І от вже через годину ми їдемо Києвом на Яниній машині. Обговорюємо усе на світі, і я все більше впевнююся в тому що точно її знаю, проте не розумію звідки.

- Приїхали. – Говорить Яна, паркуючись біля мого хореографічного університету. Він ані трохи не змінився, така ж гарна і сучасна будівля як і колись.

- А що ми робимо біля мого університету? – Здивовано запитала я, виходячи з авто.

- Біля нашого університету! – Підійшовши до мене, сказала Яна і посміхнулась.

- Тобто? Ти теж тут вчилась? – Занадто здивовано звернулась до Яни.

- Ти ж Настя Соколовська, правильно? - Із загадковою посмішкою звернулась до мене Яна.

- Так, а звідки ти… - Вдивляючись в Яну, почала я, аж раптом до мене дійшло… - Артеменко?! – Вигукнула я.

- Колишня Артеменко, зараз вже Левицька. – Задоволено говорить Яна, а я досі не можу повірити. – Давай зайдемо у кав’ярню і поговоримо.

- Давай. – Ще не відійшовши від шоку, відповіла я.