Три шляхи до одного серця - Катря Вивір

***

 Двері у будинку матері Назара, Олени Василівни, були відчинені, однак Тіна все одно постукала. Поки хазяйка човгала своїми капцями у коридорі, дівчина взяла Бонбона на руки і швиденько обтрусила йому живіт і лапки.

— Чого Вам? — з дверей визирнула мати Назара і Тіна одразу зрозуміла, від кого чоловіку дістався такий серйозний та насуплений погляд.

— Добрий день! Я чула, Ви продаєте вироби з вовни?

— Добридень! Заходьте, не стійте на порозі, — кивнула жінка і, здається, стала трошки привітнішою. Тіна пройшла всередину будинку міцно тримаючи Бонбона на руках, щоб він ненароком нічого не забруднив. Не так дівчина уявляла собі помешкання ворожки: шпалери у квіточки, на стінах висіли вишиті метелики у різнобарвних рамках, вікна прикрашали легкі мережані фіранки. Все навколо було дуже милим та затишним. Дівчина присіла на краєчок стільця у вітальні з нетерпінням чекаючи на хазяйку, яка тим часом пішла до себе у спальню. Незабаром жінка винесла невагомий білий шарф і пару теплих шкарпеток. Тіна взяла ці речі у руки і вже не хотіла відпускати.

— Все, що є! Інше – на замовлення.

— Беру, — без вагань погодилась дівчина. — А можна ще замовити пончо? Такого ж білого кольору, як і цей шарф?

— Можна, — коротко відповіла жінка і потягнулась до найвищої полички серванта, аби взяти кравецький сантиметр.

 Поки Олена Василівна обміряла Тіну, дівчина нарешті зважилась і спитала:

— А Ви можете мені поворожити?

— Ні, я таким не займаюсь, — відрізала та, навіть не підіймаючи голови.

— А Ваш син сказав, що займаєтесь, і порадив до Вас звернутись, — наполягала Тіна.

 Тоді жінка відклала сантиметр і мовчки поглянула в очі дівчини. У Тіни від такого прямого зорового контакту з мало знайомою людиною аж морозець пробіг по шкірі, однак вона не дозволила собі відвести погляд. Тіна не вірила у всілякі ворожіння, але відчувала, що настільки сильно заплуталась у власних почуттях і бажаннях, що була ладна вхопитись за будь-яку підказку з-зовні. Жінка взяла Тінину руку і провела худорлявим пальцем по траєкторії кількох виразних ліній на долоні дівчини. Кілька хвилин вона дивилась, а тоді спокійно заговорила:

— Доля твоя не визначена заздалегідь, як у багатьох. Маєш три шляхи, дитино. Перший шлях: бігти за вогняним птахом. Багато почуттів і пристрастей на цьому шляху, та щастя таке короткочасне і мінливе. Здається, що піймала, а воно вислизає крізь пальці. Другий шлях заведе тебе у золоту клітку. Це не добре і не погано, бо для когось вона виявиться в'язницею, а для когось райським садом. І третій шлях: дорога додому, от тільки дім твій не там, де ти думаєш і чекає тебе там не той, на кого ти сподіваєшся. — Олена Василівна закашлялась і налила собі води. — Можеш йти, за два тижні буде готове твоє замовлення.

 Тіна подякувала, накинула щойно придбаний шарф на плечі і вирушила до свого будинку. «І нащо я попросила її поворожити, тепер ще більше заплуталась. Які три шляхи вона мала на увазі? Сама винувата, треба було спитати конкретніше: що мені тепер робити з Ігорем і Сашком?» – подумки картала себе Тіна.