Українська література » » Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз

Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз

---
Читаємо онлайн Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз
в них нібито спить дитина, якої досі ви не бачили.

Для перших днів сімейного життя, гадаю, цих тем вам вистачить. Але ж, як пишуть ті самі газети, не можна зупинятися на досягнутому. Авжеж, авжеж, чому б вам не розширити тематику розмов, бесід? На диван-ліжку чи шафі, як відомо, далеко не заїдеш. Не знаєте, чим розширяти? Розширяйте розповідями про своїх друзів, співробітників. Краще, звичайно, про перших. Благодатна й невичерпна тема.

— Щось ти сьогодні затримався, — кидає ваша дружина саме в ту мить, коли ви, знявши черевики, намагаєтесь навшпиньках (бодай не розбудити!) прослизнути в кімнату. — Де це ти був?

— Та на роботі затримався. Річний звіт, нехай він сказиться!

— До цього часу?

— А зараз котра?

— А ти що, не знаєш?

— Розумієш, годинника загубив. Ну, й браслети випускають…

— Де, в ресторані загубив?

Не подумайте вигукнути: «А ти звідки знаєш?» Або: «Ти що, стежиш за мною, так знай…» Так не слід. Чиніть інакше. У вас є друзі? Ну от, вони завжди вас виручать. Починайте так:

— Розумієш, трапилась одна неприємність. Не думай, що зі мною. У мене все гаразд. З нашим головбухом. Ти ж знаєш його. Він не може, щоб після роботи не відлити штуку. Пристав до нашої секретарки. Мовляв, знайди жінку.

— Яку жінку? Що, Галина Іванівна щезла?

— Та ні… Чужу жінку… Ну, треба чоловікові… Секретарка пообіцяла. Познайомила. Сіли в таксі. Поїхали в ресторан. Замовили. Все як має бути. Почали розраховуватись, коли це гульк… чоловік наскочив.

— Який чоловік?

— Ну, цієї, що ми… Ну, що головбух познайомився. Зчинилась бійка. Чоловік, виявилось, дурень набитий. Замість того, щоб відлупцювати свою жінку, поліз на мене…

— На тебе?

— Ну да!

— А чого на тебе?

— То ж кажу, сиділи з головбухом. Він із секретаркою, а я… Ну, словом переплутав. Поки я йому пояснив, що до чого, він мені розбив годинника. Змушений був викинути… Цей новий бухгалтер, я відчуваю, з'їсть мене. Доведеться іншу роботу шукати. А де? Де тепер путящу роботу знайдеш? Свиня — сам стрибає в очерет, виходить сухим із нього і ще й на тебе все звалює. Каже, все через мене! «Ти мене, мовляв, утягнув». Ти бачила такого нахабу? Погрожував преміальні зняти й директорові доповісти.

Жінка нехай слухає, а ви говоріть.

— А що в нас трапилося сьогодні! Ваня-касир погорів. Тільки-но відвіз його в лікарню. Розумієш, десь знайшов одну молодичку…

— Як це знайшов? — перебиває жінка.

— Ну, познайомився, а вона замужем. Чоловік часто у відрядженнях. Женщина сохне, сумує. Подруг близьких нема. У нашому місті недавно. Приїхала з Решетилівки. От і потрапив їй під руку наш касир. Ну, ти ж його знаєш? Чорнявий, високий, метрів три в плечах. Глянеш — тренер з бокса чи з пінг-понга. Ніхто й не подумає, що касир…

— Ти коротше можеш? — знову перебиває жінка, і ви зайвий раз пересвідчуєтесь, що тема справді невичерпна. Одружуйтесь негайно: поговорити буде про що — друзі виручать.

— Ну, пішов він до неї, а чоловік в аеропорт. А тут погода зіпсувалась. Вони тільки лягли, коли біля дверей хтось шкряб-шкряб, ніби ключа в шпарку встромляє. У мене серце похололо…

— У тебе?

— Ну… звичайно… Як касир розповідав. Страшно боявся за нього. То ж, як виявилось, чоловік вернувся. Намагався ключа в дірку просунути — не зміг. Жінка догадалася свій ключ із цього боку встромити. Що робити? Тікати. Але куди? Ваня на балкон. Довелося з третього поверху стрибати. Після цього жінка до дверей:

— Хто?.. А, це ти?.. Розбудив!.. — Удала, що сердиться. Чоловік увімкнув світло. Почав роздягатися, коли глип… на столі — капелюх лежить.

— Що це таке? — накинувся на жінку. — Чий це капелюх?

— А ти що, не бачиш? — відповідає спокійно вона. — Чоловічий!

— Сам бачу, що чоловічий, а чий?

Тут, здавалось, почнеться. Та жінка не розгубилась.

— Ах ти, сякий-такий! Ти ще й питаєш, чий це капелюх! Я тебе скільки прошу, привези мені модний жіночий капелюшок. Ти ж по всій Україні їздиш! А ти мені привіз? Я тебе питаю: ти мені привіз? То я повинна купувати на базарі (капелюх був уже поношений) чоловічі, нести до модистки, переплачувати втричі, щоб мені перешивали з оцього одоробла!

Після цього кілька разів ляснула його тим капелюхом по пиці, а тоді вийшла на балкон, викинула й крикнула:

— Ось твій капелюх! Бачив?..

А касиру цього й треба було. Отака молодиця — перейшла вбрід річку й ніг не замочила. Чоловік потім ще й вибачення просив. Оце хлопці працюють! Одній тобі повезло. А ти ще думаєш, що я ні риба, ні оселедець.

Останні слова слід говорити з образою. Щоб жінці здавалося, що у вас ось-ось забринять сльози в голосі. Хай вона дивиться на вас і думає: «Господи! Якщо на світі є сорок святих, то мій — сорок перший!»

— Або візьми цього пройду — нашого завідувача складу. Оце мужчина так мужчина! За ним усі жінки вмирають. Є в нього одна коханка. Він називає її Аврора — ранкова зоря. Так ти знаєш, що ця Аврора придумала? Придумала зустрічатися вранці, коли її чоловік ще спить. Бере сумку, ніби поспішає на базар, і ще тепла біжить до завскладу — старого холостяка… Той їй накладе в сумочку, що треба, й вона повертається додому весела, життєрадісна. Чоловік тільки потягається в ліжку, а Аврора вже яйця смажить — чоловікові сніданок готує. Ще й пісні наспівує.

Тут я повинен застерегти читачів. Будете розповідати — не передавайте куті маку. Бо якщо вже надто захопитеся цими розповідями, то можете роз'ятрити

Відгуки про книгу Книга веселих порад - Олег Федорович Чорногуз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: