Українська народна сатира і гумор - Автор невідомий

— Та мені що, — каже Іван — хай буде і так.

Але проїхали ще трохи, а пан йорзав, йорзав на місці та знову:

— А чи скоро, Іване, вже той міст буде?

— Та скоро, пане, ось-ось уже тільки в долину спустимось.

— Гм, — каже пан, — а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було, сам знаєш, яке там на зайцеві сало!

— Та звісно, — каже Іван, — заєць зайцем.

Але спустились в долину, а пан і пита:

— А де ж, Іване, той міст, що ти говорив про нього?

- А він, пане, — каже Іван, — розтопився так само, як і те заяче сало, що ви про нього говорили.

В одному селі мав своє помістя пан ГалаГан. Там було і училище під його іменем. Це було давно. Зимою він жив у Петербурзі, а літом приїжджав у це село.

От він дуже любив гуторити з мужиками. Вийде, було, на вулицю у неділю, збере біля себе чоловіка двадцять і почне з ними вести розмови. А не так сміливий був на жарги, як дуже любив з мужиків посміятись. Раз так сидить він, а кругом його зібралися чоловіки. От він і питає першого:

— Скажи, Свиридон, ти у Санкт-Петербурзі був?

— Ні, — відповідає йому селянин.

— Значить, ти перший дурень, — каже на нього пан ГалаГан.

І питає другого, що сидів біля нього:

— А ти, Омелько, був у Санкт-Петербурзі?

— Ні, — відповідає Омелько, — не був.

— Значить, і ти — другий дурень!

І так він перепитав всіх чоловіків і всіх назвав дурнями.

От бачить один невеликий чоловічок, що він залишився один і його назове останнім дурнем. Підвівся і каже до пана:

— Дозвольте, пане ГалаГане, запитати вас?

— Можна, — каже пан ГалаГан.

— Скажіть, пане ГалаГане, — каже той чоловічок, — чи ви у Кирпичному хуторі були?

— Ні, — каже пан, — не був.

— То, — каже чоловічок, — виходить так, що ви останній дурень!

Раз поїхав один мужик із своїми кіньми на фурманку аж в Київ. Але приїхав він, а пан його і питає:

— А де ти був, Іване?

— Та де ж, пане, — в Києві.

— А що ж ти бачив там, Іване?

— Та все бачив, пане.

— А по чому ж там дурні продаються, Іване? — каже пан, щоб насміятись над мужиком.

А Іван йому:

— Та то як до дурнів, пане. Дурня мужика спускають так собі — за півціни: звісно, мужик. Але вже за дурня-пана — го-го, за того вже добру ціну правлять. Бо ж то дурень та ще й пан!

А пан аж присів від злості.

Це було на Волині. У одного пана було багато маєтків. От приїхав той пан якось у свою слободу, а управитель і прислав до його козака з паперами з другої слободи. Глянув пан на козака — здивувався: мов вилитий другий він сам стоїть перед ним. От і питає козака:

— Чи не була твоя мати прачкою у горницях у мого батька?

— Ні, ніколи, не була, — озвався козак, — тільки мій батько вісім літ топив у горницях груби за старої пані.

Колись одному мужикові треба було кудись поїхати залізницею. Поїхав він, але на якомусь вокзалі, де він пересідав на другий поїзд, хотілось йому поїсти. Шукав, шукав місце коло столу — ледве знайшов, бо народу була сила.

Тільки почав там їсти, як тут де не візьмись якийсь вертлявий панок з склянкою чаю в руці. Став біля мужика та й дивиться на нього, ніби каже: «А уступи-но, мужиче, місце для пана».

Але мужик був собі не з боязких — їсть, і ні гадки. Тоді панок і каже голосно, так, щоб мужик почув, до інших панків, що сиділи кругом:

— А скажіть-но, вельможні панове, яка різниця між мужиком і свинею? — І, сьорбаючи чай настоячки, дивиться на мужика.

А мужик, не довго думаючи, та:

— Різниця є, пане!

— Яка?