Тепер моя - Ханна Еванс

Олівія 

Відкриваю очі і бачу білосніжну, одномісну лікарняну палату. Вона заповнена ніжними трояндами, аромат яких, вдаряє мені у ніздрі. Лежу на ліжку з крапельницею в одній руці, а іншу тримає Алан і дрімає на кріслі біля мене.

Не можу повірити, що вже не в цій божевільній і не в руках тієї навіженої Ебігейл. Боюся розбудити Алана, знаю, він дуже втомився. Помічаю, як його повіки починають тремтіти. Алан повільно відкриває очі. А коли помічає, що я на нього дивлюся, одразу зривається. 

 - Олівія, кохана, ти як? 

 - Алан, ти тут? 

 - Хіба я можу бути в іншому місці? Я ж казав, тепер ні на крок від тебе не відійду, моя кохана.

Ніжно торкається до моєї руки і цілує.

В лікарні я пробула два дні. Хоча мені й стало легше, та Алан наполіг на повному обстеженні. До мене приходила місіс Сара. Ми довго з нею плакали і розмовляли про різне. Також дзвонила Клара. Від неї за свій вчинок, почула багато хорошого. Батька, ми вирішили підготувати до такої інформації. Він мене подумки поховав і пережив інфаркт. Тому потрібно бути дуже обережними.

Алан весь час завалює мене квітами і своєю турботою. Я зараз дуже щаслива. Залишилося лише знайти Ебігейл. Вона, наче крізь землю провалилася. Алан не хоче, щоб я більше страждала. Тому, нічого не розповідає. Та я випадково почула, що вона працювала не тільки з Філом, а з більш серйозними людьми. Адже так професійно влаштувати аварію, не просто. Філа, ще тоді затримав Алан з поліцією і своїми людьми. А зараз, його арештували та допитують. Мені стає трохи страшно. До того ж, якісь неприємні передчуття заставляють переживати. Ніби має знову статися, щось погане.

Вийшовши з лікарні, одразу направляємося у клініку до батька. Лікарі його підготували і дозволили нам зайти. Переступаю поріг палати. Бачу те, як він шоковано дивиться. Напевно думає, що я марення.

 - Ні, знову, ні! 

Злякано дивиться на мене. Підбігаю і обіймаю його.

 - Тату, це я, Олівія.

Він ще секунду думає, не вірить побаченому, а тоді міцно притискає мене до себе.

 - Доню, донечко моя. Я ж думав... 

 - Тільки не хвилюйся, тобі не можна. Я тут, поруч із тобою.

Весь наступний час, ми багато розмовляємо і сміємося, згадуючи приємні моменти. Алан за нами спостерігає і усміхається.

Він такий красивий, свій, рідний. Ніби я знаю його, все життя. Від цих думок, жар розноситься тілом. Здається, він те помічає, адже мені усміхається.

Через деякий час, їдемо до мене додому. Мені так захотілося у рідні стіни та свою кімнату. Нас зустрічає місіс Сара і багато охорони. Вечеряємо смачною, домашньою їжею, за якою сумувала стільки часу. Піднімаємося з Аланом у кімнату. Він міцно тримає за руку. Закривши за нами двері, обіймає і легенько цілує в губи.

 - Мила моя, як же я сумував.

Здається, після всього пережитого, я набралася більше сміливості. Тому, що впиваюся своїм поглядом у його сірого відтінку очі і кажу. 

 - Ти тепер і сон мій оберігатимеш? 

Він нахиляється та шепоче прямо в губи.

 - Авжеж, тепер завжди буду поряд. І не відпускатиму, ні на мить...

Любі мої, вибачте за часті затримки... 

 Старатимуся частіше, радувати вас оновленнями❤️

 Приємного читання.

Обіймаю❤️

 Ваша, Ханна.