Позичене обличчя - Петер Аддамс
Гаккетт пішла. Незабаром вона повернулася й запросила Девітта йти за нею.
Кімната місіс Скрогг була простора і світла, вельми затишна. Гарні шпалери, оббивка меблів витримана у світлих тонах, абажур сучасний. Стара Скрогг лежала у ліжку в нічній байковій блузі. Сиве волосся було дбайливо зачесане, схожі на пазури кістляві пальці мирно лежали поверх ковдри. Праворуч неї сидів на стільці майстер Джойс, вбраний у чорне, бундючний, похмурий. З протилежного боку на плетеному стільці вмостився інспектор О'Брайн. Він тримав у роті велику незапалену сигару.
О'Брайн привітався до Девітта без своєї звичайної грайливості.
— Бачу по вашому обличчю, що ви принесли нам добру звістку, — сказав інспектор. — Пора, пора нарешті розплутати цю прикру справу з духівницею. На нашого доброго Джерома, хоч він і чудово співав, у грошовий справах не можна було покластися.
Джойс повідомив:
— Ваша шкіряна сумка вже давно готова і чекає на вас. Не забудьте — робота виконувалась на замовлення!
Місіс Скрогг розглядала Девітта незвичайно жвавими очима й мовчала. Гаккетт, стоячи біля одвірка, уважно стежила за всіма, не втручаючись у розмову. Після короткої умисної паузи Девітт сказав:
— Сьогодні вранці, переглядаючи батькові папери, міс Скрогг знайшла проект духівниці, за яким Джером Скрогг відписав усе майно своїм трьом дочкам, а вам, місіс Скрогг, лише ренту — 250 фунтів на рік.
— Яка несправедливість! — обурено скрикнув Джойс. Очі його ніби ще більше звузились, голос звучав ще пронизливіше, ніж завжди. Він намагався приховати тремтіння рук.
— Ми подамо в суд, Ейліс! Нехай процес тягтиметься хоч десять років, нехай скликають Верховний суд — ми не відступимося, поки не переможе справедливість! Ти одна, лише ти одна нажила всі гроші, ти працювала з ранку до пізньої ночі! То чому ж ти мусиш отримати якісь жалюгідні крихти?
— Заспокойся, Сліме, — спробував утихомирити його О'Брайн. — Проект — це ще не духівниця!
— На проекті Скрогг зазначив, що бере за свідків служницю Бес та містера О’Гвінна, — брехав далі Девітт. — Я розмовляв із гробарем, і він підтвердив, що підписував духівницю. А що місіс Бес і містер О’Гвінн люди нічим не заплямовані, їхня правдивість не підлягає сумніву…
— О’Гвінн незаплямований? Від цих слів може обвалитися тюремний мур! — крикнув майстер. — Богохульник він! Осквернитель могил! Він…
— Спокійно, — спинив його О'Брайн. — За такий тон тебе можуть оштрафувати на шість фунтів. Обуренням тут не зарадиш. Якщо ж міркувати спокійно, то навіть добре, що все з'ясувалось і Ейліс зможе нарешті зробити все, аби довести свої права.
— Гайлен — безбожна повія! — не вгавав Джойс. — Вона вже обдумала, що брехати судові.
— Свідки тут, свідки там, а де ж духівниця? Покажіть нам її! — мовила раптом стара Скрогг спокійним голосом.
Руки вона сховала під ковдру, і Девітт не сумнівався, що стисла їх там у кулаки. Він сказав підкреслено сухо:
— Духівниця знайдеться! Позначка на проекті не лишає сумніву, що ваш чоловік сховав її у будинку.
— Покажіть мені проект.
— Я надіслав його до нашого головного бюро, — пояснив Девітт. — Якщо дійде до судового розгляду…
— … мій адвокат легко доведе, — перебила стара, — що для мого чоловіка складання духівниць стало манією — він навіть склав духівницю на користь Товариства собак. А є закон, який, при доведенні душевного розладу заповідача, дає право оскаржити кожну духівницю.
– І ми оскаржимо її, можете бути певні! — гаркнув Джойс.
— Ви вважаєте нас дурнішими, ніж ми є, — вступила в розмову Гаккетт. Її рішучий тон свідчив, що вона має тверду вдачу і пречудово знає, як поводитись. — Про що ви розмовляєте з Гайлен, нікого не цікавить. Та коли ви твердите, ніби Гайлен знайшла духівницю, за якою усе майно припадає їй одній, тоді я скажу вам — шукайте дурнів в іншому місці. Отже, чого ви прийшли сюди? Чого хочете від місіс Скрогг?
— Вас це не обходить, — відказав Девітт. — Наскільки мені відомо, ви з місіс Скрогг не родичі.
— Я її подруга і користаюсь правом її довіреної особи. Чому ви не відповідаєте на моє запитання?
Девітт засміявся їй в обличчя.
— Не дуже пишайтеся дружбою з місіс Скрогг. Мені відомо, як ця дружба зав'язалася…
— Ви натякаєте на те…
— Так, саме на те.
— Я виправдалася тоді в усіх пунктах, крім одного, — не здавалася Гаккетт. — І цей один пункт…
— Ви дістали тільки півтора року за недостатністю доказів. Місіс Скрогг подбала, щоб кілька свідків говорили на суді не те, що на слідстві. Але ще дещо про духівницю, — звернувся Девітт до Скрогг. — Ваша дочка запросила на завтра муляра і теслярів, щоб вони ретельно оглянули будинок, і я прийшов дістати вашу згоду на це, як співвласниці…
— Не погоджуйся, Ейліс! Гайлен безбожна повія, і кожне її слово — брехня! Придивіться до неї, якщо ви справді хочете знайти вбивцю! — знову почувся верескливий голос Джойса. Змінивши тон, він з покірливим і водночас підступним усміхом додав:
— Вся ця морока з духівницею чистісінька комедія, хоч вона коштувала двох жертв. Я знаю Гайлен з дитинства, і знаю, що з цієї дитини — хай бог милує! — вийшло! Ви створите для себе додаткові труднощі, пане адвокат, якщо будете вірити теревеням Гайлен. Ще більші труднощі вас спіткають, коли ви діятимете заодно з Гайлен і допомагатимете їй одержати майно, на яке вона не має ніякого права.
— Поки він не покаже духівниці, я б на твоєму місці, Ейліс, і розмовляти не стала, — порадила Гаккетт.
— Ви щойно твердили, — спокійно звернувся Девітт до Джойса, — ніби Гайлен вбила своїх сестер. Гаразд! Але як вона проникла в дім? Про це ви подумали?
— Не маю жодного уявлення, — відповів Джойс неохоче.
— А ви, місіс Скрогг? — спитав Девітт. — Ви знаєте, як можна непомітно проникнути в дім? Або ви,