Позичене обличчя - Петер Аддамс
Девітт підвівся. Кімната видалася йому раптом не такою похмурою, доля старої Скрогг не такою жахливою. Він спромігся навіть пожартувати:
— Ви скажете мені, де закопано той зелений полив'яний горщик з вісьмома тисячами фунтів?
Вона думала довго й серйозно, потім усміхнулася:
— Гаразд, відкрию вам свою таємницю, але дайте слово, що не прохопитесь нікому. Жодного пенні не одержить від мене ні церква, ні мій побожний Джойс, ні О'Брайн, ні Гаккетт, ні будь-хто! Все візьме Гайлен! А вони нехай хоч луснуть від злості. Вона єдина нічого не випрохувала в мене, вона єдина навіть сьогодні, у свят-вечір, не прийшла сюди, щоб здобути мою прихильність. Отож… Підійдіть до мене, нахиліться, я скажу вам на вухо, — звеліла стара. А коли він нахилився до неї, сказала:
— Ти теж дурник! Якщо тоді з мене нічого не витягли, гадаєш, що тепер я не зможу тримати язик за зубами?
За півгодини Девітт зупинив машину на базарній площі Кілдара. Хоч свят-вечір був у розпалі й на вулиці можна було зустріти тільки випадкову людину, він помітив, що містечко вже не таке занехаяне, як раніш. Сяяли нові вуличні ліхтарі, над магазинами миготіли неонові реклами, чисті вітрини були зі смаком декоровані.
Перша стежка привела до будинку О'Брайна — вийшовши на пенсію, він жив тепер у провулку Лінкольна. Девітт хотів був подзвонити, аж тут в одній з кімнат першого поверху спалахнуло світло. Крізь прозорі гардини все було добре видно.
О'Брайн стояв посеред кімнати, неначе вагався, до чого насамперед взятися. Потім сів за стіл, на якому стояла різдвяна ялинка з вигорілими свічками. З-поміж різноманітних подарунків перед ним лежав альбом з марками. О'Брайн з радісним обличчям розгорнув його. Він сяяв, мов той хлопчик, котрий одержав нарешті довгождану іграшку. Боязко зиркнувши на двері, шугнув раптом до письмового столу, де стояла таріль з печивом. Одне він поклав до рота, кілька запхав у кишеню. Потім спокійно вимкнув світло і вийшов з кімнати.
Вибравшись на вулицю, що вела до старої рибальської гавані, Девітт уже здалеку побачив відбудований готель «Блідий місяць». Нові мури мали пісковий колір, чотиригранні балки пофарбовані у зелене. Будинок справляв приємне враження. Але Девітт не мав бажання заходити туди. Він уже хотів повернутися назад, як почув кроки. Це йшов од своєї халупи О’Гвінн з мішком за плечима, і Девітт вловив брязкіт металу. Коли ж О’Гвінн, як завжди напідпитку, наблизився, бурмочучи пісеньку, Девітт вийшов із затінку і гукнув його. Старий перелякано впустив мішок, наповнений поламаними металевими вінками, за які О’вінн сьогодні, у свят-вечір, сподівався дістати трохи віскі.
Впізнавши Девітта, старий усміхнувся:
— Ну й служба у вас — чесних людей серед ночі лякати! Невже вам не можна, як іншим, у таку пізню пору грітися в ліжку?
Відчинилися двері готелю, на вулицю вийшли молодик з дівчиною. Акцент свідчив, що вони не ірландці. Молодик сказав:
— Бридка волога холоднеча та й більш нічого! У нас, в Осло, тепер лежить сніг.
Дівчина зітхнула:
— Зате тут все чарівне, мов у казці. Коли вони відійшли, О’Гвінн промовив:
— Ех, якби замість старого бляшаного мотлоху то був букет троянд! Мав би тоді якусь пару шилінгів!
Девітт поклав йому в долоню кілька монет і пішов до своєї машини.
Оглавление Петер Адамс ПОЗИЧЕНЕ ОБЛИЧЧЯ РОЗДІЛ ПЕРШИЙ РОЗДІЛ ДРУГИЙ РОЗДІЛ ТРЕТІЙ РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ РОЗДІЛ П'ЯТИЙ РОЗДІЛ ШОСТИЙ РОЗДІЛ СЬОМИЙ РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
