Диво - квіти - Олександр Гребьонкін

Море плескалося біля коричневого каміння, що пахло зеленими косами водоростей.

Дівчина відверто розповіла батькові справу Дегжа, передала точно всі його висловлювання, подробиці події.

 Коли вона перестала розповідати, то Ферроль спочатку роздумував, пихкаючи сердито трубкою, а потім розвів руками.

- Це як поганий сон, - сказав зброяр. —Я не смію ні судити його, ні навіть думати про таке чорне нещастя. Тут, Харито, закладено межу будь-яких міркувань...

Дівчина мовчки кивнула, дивлячись на хвилюючі під вітром води.

- До речі, я забув прізвище м'ясника, - промовив Ферроль, - Це не той випадково торговець, який прийшов у Гертоні до старої звідниці?

- Не знаю, чи той, - відповіла Харита, насупившись, - але прізвище того м'ясника однакове з прізвищем цього - Гайбер. Я також подумала.

Ферроль знову розкурив погаслу трубку і сказав, огорнувшись сірою хмарою диму:

– Дивні бувають випадки у житті. Але якщо це той самий м'ясник, то Дегж… Проте, я не маю права судити. Пішли. Здається, з гори їде фура з нашим добром.