Диво - квіти - Олександр Гребьонкін
Машинально взявши квітку, він підвівся і відразу випустив її, ледве утримуючи ридання. Всі м'язи його обличчя затремтіли, він похитнувся, розставив руки, поглядом окреслив землю і звалився непритомний до ніг дівчини.
Харита здивовано дивилася на нього, а потім, сплеснувши руками, нахилилася над лежачим.
Флетчер швидко хлюпнув йому в обличчя холодною водою зі струмка.
Нарешті Дегж прийшов до тями, схопився, ненавидячи себе за миттєву слабкість. Розгублено посміхаючись, він витер обличчя.
- Нічого, це від спеки, - промовив Флетчер. - Обов'язково відпочиньте, ніхто не зобов'язує вас стільки працювати.
А сам задумався, суворим поглядом окидаючи фортецю.
- Мені потрібно терміново відбути у справах. Увечері я буду.
Сказавши все це, Флетчер швидкими кроками перетнув фортечний двір, відв'язав коня, сів і не оглядаючись поскакав геть.
Харита побачила, що Рейтар остаточно схаменувся і сидить ошелешений під липою, опустивши обличчя в долоні.
Дівчина, насупившись, заклавши руки за спину, почала ходити подвір'ям туди-сюди.
«З чужим горем, з нещастям починаємо ми жити в цих стінах», - думала вона. – «Не було б горя і нам».
Харита дивилася в блакитне небо, на крилатих гостей, що кружляли.
«О, птахи, птахи! — благала дівчина, побачивши білих чайок, що пролітали вгорі. — Скажіть усім, щоб ніхто не турбував, не чіпав нас, так само, як і ми не чіпаємо нікого. Вклюйте це їм в голови!»
