Мій бос. Лише тимчасово - Марі Керімей

-Ну тоді я повернусь на кухню і зроблю, щось не пристойне з тобою при твоїх подругах - надавив на неї. Хай знає, що й таке я можу утнути.

-Добре - здалась вона - перші двері зліва. 

Дотягнувши свій трофей  до її кімнати я поставив Маріану на підлогу. Ох, чого ж мені коштував цей її гнівний погляд 

Маріана

- Ти, що збожеволів? Навіщо ти це зробив. Та й ще на очах у дівчат! - кричала я мов навіжена. Напевно погана була думка впускати цього хтивого кобеля у своє життя та житло. 

Девід же навпаки був грайливим.Його погляд хижого  звіра лякав, водночас притягував. Я відступила на крок. Вся моя злість розвіялась прахом. Я спостерігала, як чоловік йде до дверей і прокручує замок. І в мене завмирало серце. Після того, як клацнув замок на дверях він повернувся до мене. Його погляд був прикутий до мого обличчя. До моїх карих очей в які він дивився своїми холодними збудженими очима. 

В кімнаті лише було чутно наше тяжке дихання. Я проковтнула слину.  Мені здавалося, що в кімнаті стало дуже спекотно. Чи не здавалось? 

Девід підійшов до мене і впився своїми губами в мої губи. Проштовхуючи свій язик в мій солодки від вина ротик.  Шукаючи там прихистку. Поцілунок ставав пристрасним. Рухи більш зухвалими. Він блукав по її тілу. Вивчаючи кожен сантиметр на дотик. Поки він не перервав поцілунок.  Дивлячись жадібно у мої затуманені очі. 

-Маріана.. Ти мені довіряєш? - важко дихаючи запитав чоловік. Я не розуміла, що він має на увазі. Взагалі зараз розум відійшов на другий план. 

- Так.... - протягнула я уже захриплим голосом і провела язиком по своїм пересохлим губам. 

Він дивився на мене своїм затуманеним поглядом. Я розуміла, якщо зараз я впущу його не тільки у своє серце, але й в тіло. Назад уже шляху не буде.

- Принеси мені два пояси від халата і пов'язку на очі. Можеш шарф. - На ватних ногах і вологою між ногами я слухняно пішла виконувати наказ та ще й примудритися виляти при цьому стегнами. Чи то випитий алкоголь додав мені сміливості. Чи то я вже сама розуміла, що час зняти з себе паранджу невинності я не знала. Все ж я збожеволіла. Напевно треба було вигнати його з квартири й зі свого життя і навіть піти з роботи, але я вже не могла. Не тому, що не хотіла. Я вже не могла зупинитися. Він притягував мене до себе. І я вже боялася відступити хоча б на крок.