Штани з Гондурасу - Євген Дудар
Насобачився так, що під кінець тижня став навіть підвивати. Тільки трохи маркотно бувало, коли підходив до брами й читав попередження: «Обережно! У дворі злий пес!»
Наприкінці сезону я так увійшов у роль, що, коли господар, прощаючись, подав мені руку, я гаркнув і вкусив його за пальця. Тоді кинувся до горла. Хотів перегризти.
Його врятував сусід. І заявив при цьому:
— Буда! В усьому винна буда. З людини робить звіра. Мій також кусався. Так я його, сплячого, на ланцюг прив’язував… За ногу…
Дихайте, дихайте(Моршинські образки)
Якось в автобусі Стрий — Болехів їхало подружжя з Польщі, що гостювало на Львівщині. Коли автобус наближався до Моршина, чоловік поспіхом глянув у вікно й крикнув жінці:
— Дихай, Франю! Юж Моршин…
Не всі чоловіки дбають, щоб їхня «Франя» дихала чистим курортним повітрям. Як і не всі жінки дбають, щоб дихали їхні чоловіки.
Та є такі відчайдухи, що кажуть:
— Ну добре. Раз уже так приперло, їдь на той курорт. Подихай свіжим повітрям. Тільки дивись — май голову на плечах.
Основне — дихатиНа курорті нема ні директора, ні секретарки, ні голови колгоспу, ні доярки. Тут усі одним миром мазані — «відпочиваючі».
Кожному відпочиваючому рекомендується дихати свіжим повітрям. І чим більше він дихає, тим краще для нього.
Буває, що відпочиваючий індивідуально дихати не може.
Одна відпочиваюча до того була хирлява й знеможена, що благала чергову сестру:
— Принесіть мені їжу в палату. Бо ледве дихаю…
Та за хвилину зустріла в коридорі такого ж кволого й хирлявого відпочиваючого, який теж «ледве дихав».
Осміхнувся він до неї вставною щелепою:
— Може, підемо подихаємо?
Вона відповіла такою енергійною усмішкою, що з глибоких борозен на лиці посипалася пудра. І схвильовано прошепотіла:
— Я зараз…
Подихали відпочиваючі якихось пару годин у весняному лісі, назбирали пролісків. І вже повертаються з піснею:
Полюбила, полюбила, И не надо мне другого… Подих дитинстваДіти дуже люблять гратися у дорослих. А дорослі — в дітей. Щоправда, діти при цьому обходяться без сторонньої допомоги. Вони ділять ролі самі:
— Ти будеш мама, я буду тато, Оленка буде наша дитина, а Петро буде корова…
У тат і мам так просто не виходить. Їм неодмінно потрібен підштовхувач. Для цього на кожному курорті є масовик-витівник. Тати й мами сидять півколом, сором’язливо затиснувши колінами долоні, а масовик-витівник командує:
— Права половина — 1 «А» клас. Ліва половина — І «Б». Хлопчик з 1 «Б», он крайній! І дівчинка з 1 «А» — крайня зліва — вийдіть на середину.
Лисий, вусатий «хлопчик» з 1 «Б» виносить на середину свій солідний живіт. Сивоголова «дівчинка» з 1 «А» змахнула руками, як крильцями, й випурхнула до «хлопчика».
— Ви будете, — каже масовик «хлопчикові», — Вовк, а ви, — каже «дівчинці», — Червона Шапочка. Завдання Вовка упіймати Червону Шапочку і з’їсти. За це одне очко. Раз, два, три! Гайда!
Червона Шапочка кокетливо крикнула «ай» і рушила з місця. Вовк кинувся за нею.
Якусь хвилину в залі чути було тільки жалісливий стогін паркету і важке сопіння. Потім знову дуже кокетливе «ай». Вовк Червону Шапочку упіймав.
— Їж! — кричать йому з 1 «Б» класу.
Вовк окинув поглядом із ніг до голови широку постать Червоної Шапочки, подивився з розпачем на свій клас, роззявив рот і тицьнув пальцем у єдиний зуб:
— Нема чим, — відповів майже крізь сльози.
Хіба дихнеш?Я побачив її за сніданком. Перше, що почув:
— Негідник чоловік. Не дозволив узяти святкового одягу.
До обіду вона з’явилася в наймоднішому одязі. Знову віддала належне своєму чоловікові:
— Хвала Господу, що я хоч на місяць здихалась його. Уявляєте, замкнути в шафі усі мої сукні…
До вечері зодягнула щось спереду розстебнуте, а ззаду зав’язане. Ще не встигла взяти ложку:
— Ні! Щоб далі я з таким телепнем жила? Уявляєте, не дати дружині на курорт її найкращі сукні…
До сніданку прийшла в чомусь ззаду розстебнутому, а спереду зав’язаному:
— Сьогодні написала йому листа. Або хай висилає мені моє вбрання, або я подам на розлучення…
До обіду прибула в чомусь затягненому в талії і підперезаному широким білим поясом.
Ще не встигла розтулити рот, як я її запитав:
— Ви, напевне, працюєте модельєром, що так прекрасно, із смаком зодягаєтеся, маєте такий широкий вибір…
Вона засяяла, як дитина. Більше чоловіка не лаяла.
Дихання з навантаженням— То як ви відпочиваєте?
— Ой, не питайте. Дихнути ніколи. Оце вчора поїхала до Стрия на товчок. Убила цілий день. Ледве притягла ноги. Сьогодні від ранку стояла в черзі, поки взяла оце покривало. Ви не знаєте, де можна купити польські чоботи?
— Знаю.
— Де?
— У Польщі.
— Хо-хо-хо! Ви завжди