Світанок - Стефані Маєр

— За шістнадцять днів до весілля, — зовсім недавно я в голові все точно підрахувала, тож могла відповідати з певністю.

— Як ти почуваєшся?

— Дивно, — відповіла я, мій голос зірвався. Нова хвиля сліз ринула по щоках. — Все це звучить як маячня… Я розумію, що для всього цього явно зарано… Може, я таки збожеволіла. Але мені сняться чудернацькі сни, я весь час їм, і плачу, і блюю… І клянуся — от тільки-но щось ворухнулося в мене в животі.

Едвард підкинув голову.

Я зітхнула з полегшенням.

Едвард простягнув руку по телефон, обличчя в нього було блідим і жорстким.

— Е-е-е… здається, Едвард хоче з вами побалакати.

— То дай йому трубку, — напруженим голосом мовив Карлайл.

Не до кінця певна, що Едвард здатен говорити, я вклала трубку в його простягнуту руку. Він притис її до вуха.

— Це можливо? — прошепотів він.

Довший час він просто слухав, незряче витріщаючись просто себе.

— А Белла? — зрештою запитав він. Вільною рукою він пригорнув мене й притягнув ближче до себе.

Знову він довго, нескінченно довго слухав, а тоді мовив:

— Так. Так, обов’язково.

Він відірвав телефон од вуха й натиснув кнопку відбою. Одразу ж потому він настукав на трубці інший номер.

— То що сказав Карлайл? — нетерпляче запитала я.

Едвард відповів мертвим голосом:

— Він гадає, що ти вагітна.

Від цих слів мені на спину мов хто приском сипонув. Маленька ґуля забилася в нутрі.

— Куди ти дзвониш? — запитала я, коли він знову притиснув трубку до вуха.

— В аеропорт. Ми повертаємося додому.

Едвард безперервно балакав по телефону понад годину. Гадаю, він улаштовував нам переліт назад, хоча певності не було: він говорив не англійською мовою. Здавалося, що він сперечається, а іноді спілкувався крізь зуби.

Він сварився й водночас пакувався. Крутився кімнатою, мов розбурхане торнадо, проте по собі замість руїни полишав порядок. Дещо з мого одягу він жбурнув купою на ліжко, і я збагнула, що час вбиратися. Поки я вдягалася, він і далі з кимсь сперечався, допомагаючи собі жестикуляцією.

Коли мені не стало терпцю витримувати брутальну енергію, яку він випромінював, я тихо вийшла з кімнати. Його маніакальна зосередженість спровокувала в мене нудоту — не таку сильну, як уранці, проте неприємну. Почекаю десь собі, поки в нього гумор поліпшиться. Я не могла говорити з цим льодяним, зосередженим Едвардом, який, щиро кажучи, мене навіть трошки лякав.

І знову я опинилась у кухні. У шафці знайшлась коробка солоної соломки. Неуважливо я почала жувати, витріщаючись у вікно на пісок, і на скелі, і на дерева, і на океан, — все просто блищало на сонці.

Хтось штовхнув мене зсередини.

«Знаю, — відгукнулась я. — Я теж не хочу їхати».

Ще хвильку я дивилась у вікно, але більше ніхто не штовхався.

— Я не розумію, — прошепотіла я, — хіба це погано?

Дивовижно — так. Неймовірно навіть. Але погано?

Ні.

Тож чому Едвард такий роздратований? До речі, це саме він наполіг на такому квапливому весіллі.

Я намагалася міркувати логічно.

Може, це не так уже й дивно, що Едвард прагне просто зараз повернутися додому. Він хоче, аби Карлайл оглянув мене, підтвердив, що мої припущення правдиві, — хоча в мене з цього приводу навіть сумнівів не виникало. Можливо, вони хочуть з’ясувати, чому я вже вагітна аж до такої міри — що і ґуля з’явилася, і штовхається хтось, і все таке. Бо це точно не нормально.

І щойно я про це подумала, як збагнула: оце воно. Він, мабуть, хвилюється за дитину. Це просто я ще не встигла налякатися. Мій мозок працює повільніше, ніж його, — мій і досі милувався картиною, яку сам намалював собі: крихітний зеленоокий Едвард (такі очі були в Едварда, коли він іще був людиною), вродливий і чарівний, лежить у мене на руках. Я сподівалася, що дитинча буде викапаний Едвард, без жодних моїх рис.

Дивина, наскільки нагло прийшла ця картина й наскільки всеохопно полонила мене. З того найпершого поштовху весь світ перемінився. Спершу був тільки один, без кого я не могла прожити, а тепер їх двоє. Жодного роздвоєння — любов моя не ділилася на двох, зовсім ні. Навпаки, серце моє мовби розрослося, збільшилося вдвічі. І все цілком було заповнене. Від цього в мене поморочилось у голові.

Раніше я ніколи не розуміла болю й неприйняття Розалії. Я ж бо ніколи не уявляла себе матір’ю, та й не прагнула цього. Мені зовсім легко було пообіцяти Едвардові: байдуже, що в мене не буде дітей, — бо мені і справді було байдуже. Абстрактні діти ніколи мене не хвилювали. Вони видавалися галасливими замазурами. Та мені й ніколи не доводилося мати з ними до діла. Коли я мріяла, щоб Рене народила мені братика, то завжди уявляла, що це буде старший братик. Щоб це він піклувався про мене, а не навпаки.

Але моя дитина, Едвардова дитина — то зовсім інша річ.

Вона необхідна була мені, як повітря. То не був вибір — то була потреба.

Можливо, в мене кепська уява. Можливо, я просто ніколи не могла собі уявити, як мені сподобається бути заміжньою, аж поки не одружилася. Не могла уявити, що захочу мати дитину, аж поки ця дитина не зародилася…

Я поклала руку собі на живіт, чекаючи наступного поштовху, і сльози покотилися в мене по щоках.

— Белло?

Я обернулася, стурбована його голосом. Той був занадто холодний, занадто обережний. Обличчя його цілком відповідало голосу: таке ж порожнє і жорстке.

А тоді він побачив, що я плачу.

— Белло! — він умить перетнув кімнату й узяв моє обличчя в долоні. — Тобі боляче?

— Ні, ні…

Він пригорнув мене до грудей.

— Не бійся. Ми будемо вдома за шістнадцять годин. З тобою все буде гаразд. Коли ми приїдемо, Карлайл уже буде готовий. Він про все потурбується, і з тобою все буде гаразд.

— Що значить — потурбується? Що ти маєш на увазі?

Він трохи відхилився й зазирнув мені в очі.

— Ми позбудемося отого всередині тебе, поки воно не завдало тобі болю. Не бійся. Я не дозволю зробити тобі боляче.

— Отого?! — видихнула я.

Він рвучко відвернувся, поглянув на двері.

— Я й забув, що сьогодні має приїхати Густаво. Зараз я відправлю його й миттю повернусь, — він вислизнув із кімнати.

Я вхопилася за стіл, щоб не впасти. Коліна в мене трусилися.

Едвард щойно назвав мого маленького штовхача отим. І сказав, що Карлайл допоможе його позбутися.

— Ні, — прошепотіла я.

Все я неправильно зрозуміла.