Міжконтинентальний вузол - Юліан Семенов

— Хай буде так. Мені особливо добре думається, коли співрозмовник висуває міркування, протилежні моїм.

Груздєв сумно подивився на сигарету, яку крутив у пальцях (Славін не курив), і сказав:

— Коли вважати, що передачі розвідцентру ЦРУ невстановленому агентові почалися тиждень тому і їхня інтенсивність щодень зростає, значить, у Ленглі дуже поспішають. Це перша позиція. Весь цей тиждень наради в тих міністерствах, які відвідував Кульков, закінчувалися пізно ввечері, об одинадцятій. У вівторок і в четвер Кульков повернувся додому близько дванадцятої, супроводжував академіка Криловського на об'єкти… Можна припустити, що обмін інформацією було призначено на один з цих днів, але Кульков не міг узяти в Сокольниках контейнера, — через це зчинилася деяка паніка в стані наших підопічних, — виймання в Сокольниках контейнера людьми Юрса, що супроводжувалося одночасним викидом трьох машин розвідки з будинку посольства. Така друга позиція. Але третя позиція виявилася для нас програшною: колеги з ЦРУ все-таки змогли закласти контейнер, а їхній агент цей контейнер одержав…

— Я не назвав би цю позицію програшною, — заперечив Славін. — Вважаю, навпаки: завдяки тому, що ми попрацювали над закладеним у контейнері, в обіг вийшла мічена купюра. Ми натрапили на слід: від Іванова до Кулькова. Якщо ми зберемо неспростовні докази, що Кульков не здавав у банк карбованців чи дрібних грошей, — Славін усміхнувся, — міняючи їх на престижний стольник, — я й такого не маю права виключити, — якщо йому не позичив хтось цієї асигнації напередодні партії в преферанс у професора Іванова, тоді ми взяли бога за бороду.

Груздєв лагідно всміхнувся:

— У бога не було бороди, ледь вуса намічалися. Придивившись до справжнього іконопису, ви переконаєтесь: це прислів'я носить трохи богохульний характер…

— Зауваження прийняв, — погодився Славін. — Богохульствувати недобре. Вношу пропозицію: ваші люди знаходять усіх тих, з ким життя зводило Кулькова за останні двадцять, а то й двадцять п'ять років. Я назвав цей відрізок часу не випадково, бо Сергієнко сказав мені: коли слідчий Васильєв допитував інженера Ножкова, що проходив як свідок у справі Пеньковського, той згадав якогось Гену, котрий двічі грав у преферанс разом з полковником під час відпочинку в Сочі. «Молодий хлопець, здається, москвич, дуже ввічливий, прізвище мені невідоме». От і все. Пеньковський на допитах про цього Гену нічого не показав: «Мене оточувала тьма людей під час відпустки». І Гена тоді повис. Гена — це Геннадій, хіба не так? Якщо ваш підрозділ зіставить дати відпусток полковника Пеньковського з відпустками Кулькова, прогляне в Сочі прізвища всіх тих, хто відпочивав тоді разом з Голубом, ми, думаю, зможемо внести кілька додаткових штрихів у портрет Геннадія Олександровича. Ви згодні?

— Діло гаряче, Віталію Всеволодовичу, а завдання, яке ви ставите, забере дуже багато часу.

— А я вам дуже багато часу не даю. Я вам даю два дні. І не більше.

У двері постукали.

— Зайнятий, — роздратовано кинув Славін. — Трохи пізніше, будь ласка!

— Віталію Всеволодовичу, — благальним голосом сказала секретарка Людочка, — генерал Шумяков дзвонить по вече, нагальна справа. — Славін схопився з крісла, як хлопчисько, вибіг у приймальню, — коли проводив оперативні наради, всі телефони перемикав на секретаріат, — узяв трубку:

— Слухаю, Олексію Карповичу!

— Я вже на місці, отже, все гаразд, — сказав Шумяков, трохи покашлюючи, — дзвінків від особи, що нас цікавить, не було, а прізвище лікаря, цього гомеопата, в якого починав гроші той, про кого йшла мова, я згадав: Бензелєв Микола Васильович…

З Женеви від нашого спеціального кореспондента

«Переговори йдуть за зачиненими дверима; бріфінги, що їх проводять представники делегацій, відзначаються коректною стриманістю; інформація досить відносна, хоч інтерес до результатів зустрічі надзвичайно високий: коли ж пощастить підписати угоду, — крім того, що мирні і плузі промисловості дістануть багатомільярдну дотацію, по космічні й ракетні програми за дуже приблизними підрахунками коштують нині не мільярди, а трильйони доларів, — це серйозно сприятиме зустрічі влітку лідерів Радянського Союзу і Сполучених Штатів.

Оскільки члени делегацій обмежуються усмішливими відповідями, зміст яких має обтічний характер, журналісти влаштовують свої бріфінги в барі Палацу Націй, який пам'ятає Литвинова й Чемберлена, Деладьє й Геббельса, котрий прибув сюди, щоб оголосити про вихід рейху з Ліги Націй; тут, у сільському безгомінні міста на березі озера, яке вражає своєю казковою мальовничістю, завжди чути тривожну пам'ять середини двадцятого століття.

Думки преси часом кардинально протилежні, але їх визначає неприхована позиційність.

… Мого співрозмовника звуть Юджин Кузані; десять років тому в прес-клубі Вашінгтона я розмовляв з одним провідним репортером столичної газети; він розповів про те, як йому самому довелося зазнати нацистського полону; обличчя американського колеги було сумне, очі іноді завмирали, немов не могли відірватися від чогось, що не можна забути; «тільки не пишіть мого прізвища, не треба», — сказав він мені тоді; це був урок: відтоді я завжди запитую співрозмовника, чи можу назвати його; Кузані відповів:

— Повинен.

Ми знайомі не перший рік: Кузані насамперед кінематографіст; його документальні кінострічки добре знають на Заході, — різкість монтажу, сплав ігрового кіно з хронікою, литий дикторський текст, сенсаційність теми забезпечили його фільмам широку популярність; одні підносять Його стиль, інші піддають остракізму; що ж, це краще, ніж замовчувати.

Зараз Юджин Кузані закінчує підготовку до зйомок нової картини, присвяченої зіткненню двох концепцій, персоніфікованих у вигаданих образах керівників ракетної й літакобудівної корпорацій — «Дейвіда Лі» і «Сема Пітера Джонса».

— Я досить довго вивчав нашу пресу, — розповідає він. — Найбільше мене зацікавили взаємини між цілком реальними концернами старого боса авіаційної індустрії Джозефа Летерса і ракетобудівником Семом Пімом. І той і другий, безумовно, особистості неабиякі, міцного гарту й великого організаторського таланту… Розглядати явища ізольовано одне від одного — це заздалегідь служити небезпечній ідеї дезинформації громадської думки, тому слід відзначити, що Летерс — справжня махина, його роль у створенні сучасної авіації можна порівняти хіба що з видатним ривком автомобілебудування, зародженого подвижництвом Генрі Форда… Любите ви його чи ні, вважаєте вкрай правим мастодонтом чи навіть симпатизантом Гітлера, — це ваша справа, однак на правду не треба закривати очей: майбутні покоління ще поставлять пам'ятник людині, яка зробила автомобіль побутом двадцятого століття, подарувала людству мільярди годин, зекономлених новими швидкостями, а що ж, як не час, є концентрат прогресу?

Сем Пім теж колоритна постать: працював по п'ятнадцять годин на добу, почавши з рядового інженера; приємний хлопець, зовсім не схожий на тих імперіалістів у зоряно-смугастих циліндрах, із цапиними борідками, яких ви малюєте у своїх карикатурах; він зробив самого себе за двадцять років; йому сорок три, і він очолює імперію, що володіє сотнями балістичних ракет і космічних апаратів.

Пім, на відміну від