Дорога - Лариса Бондарчук

Я шкутильгав поруч з драконом, відчуваючи, як у черевикові чвакає не лише вода, яка набралася з калюж, через які я біг, але й кров – нога боліла так сильно, що паморочилося в голові.

У лісі було темно й сиро, туман блукав між деревами, але хоч з’явилося відчуття якогось прихистку, коли ми з Бертлізом сховалися під лапатою ялиною. Тут було навіть сухо біля стовбура. Я ліг на землю, відчуваючи, що моя свідомість туманиться. Останнє, що я пам’ятаю, були золоті очі дракона, який схвильовано схилився наді мною і про щось запитував...